Вона замість мене
Я не хочу до тата Тітка Ліля сказала, що тато мене більше не любить, Михайло обхопив коліна й сховав обличчя, сидячи на ліжку.
Ярина завмерла. Усе навколо було звичним: розкуйовджена піжама з машинками, рюкзак іграшок у кутку, куртка на стільці. Все так знайоме й затишне. Але її хлопчик не носився по хаті, як вітер, а згорнувся у кутку, ніби маленький їжачок.
Сьогодні він мав їхати до батька, але раптом благав залишитися вдома. Якщо добре подумати, вже деякий час він дивився на ці візити з меншим захватом. Ярина намагалася переконати його, але Михайло раптом зізнався, що Ліля, нова кохана Дмитра, ображає його.
Михайлику жінка обережно сіла поруч. Розкажи мені, будь ласка, що трапилося?
Він мовчав. Потім підвів голову й глянув на неї знизу. У його очах була втома й сум, немов у дорослого, якому ніхто не вірить.
Я просто грався Вона розлютилася, що іграшка шуміла. Той робот. Памятаєш? Вона забрала його й сказала, що в них буде інша дитина, а тато забуде про мене. Що я зайвий. І якщо я комусь розповім він голосно зітхнув, ніхто не повірить, бо тітка Ліля скаже, що це неправда. А вона доросла. Їй повірять.
Він говорив повільно, уривчасто, ледь не плачучи. У душі Ярини спалахнули гнів, страх і провина за те, що вона дозволила дійти до такого. Важкий комок стиснув горло. Михайло повернувся й почав чухати нігтем простирадло. Ярина простягнула до нього руку.
Я тобі вірю. Знаєш чому? Тому що ти ніколи не брешеш. Хіба що коли знаходиш схованки з цукерками.
Він хитнув головою, але не посміхнувся.
Тато обрав її замість мене
Тато просто не знає всієї правди, сказала Ярина, намагаючись звучати впевнено. Але він зрозуміє. Обовязково.
Коли Ярина поклала Михайла спати, вирішила випити чаю. У тиші ночі їй спало на думку, як вона вперше побачила Лілю. Якщо це взагалі можна було назвати знайомством.
Близько року тому вона отримала повідомлення від невідомого: *«Доброго дня! Не називатиму себе, знайте лише, що бажаю вам добра. Якщо вас цікавить, де проводить вечори ваш чоловік, приходьте в понеділок о сьомій вечора до ресторану на вул. Шевченка, 8. Столик біля вікна.»*
Тоді Ярина ще гадала, хто ховається під маскою «доброзичливця». Тепер вона знала: це була Ліля. Доброзичливиця з присмаком гнилини.
Того вечора Ярина побачила все. Дмитро, навпроти Лілі. Їхні руки на столі. Пальці, переплетені між собою. Поцілунок у щоку. Він бурмотів щось про ділову зустріч, про подругу, і на кінець про «нічого серйозного». Але Ярина не була готова пробачити зраду.
Вони розлучилися. Але Михайло залишився. Так само, як і Ліля, яка не чекала довго, щоб стати дружиною Дмитра.
Її образ був бездоганним: ввічлива, лагідна до непристойності, вміла поводитися з дітьми. Все разом. Вона навіть дарувала Михайлу іграшки на свята. Пазли, набори з динозаврами, одного разу велику плюшеву жабу.
Але ці подарунки були не для дитини, а для Дмитра. Ліля не боролася за любов хлопчика, а за увагу чоловіка. Її доброта була інструментом, посмішка принадою. А тепер, коли її терпінню прийшов кінець і на горизонті зявилася перспектива власної дитини, Ліля змінила тон.
Вона помилилася лише в одному: Ярина могла відпустити чоловіка. Але не почуття свого сина.
На холодильнику висів список справ, але Ярині було байдуже. Сьогодні в неї було ще одне дуже важливе завдання. Поговорити з Дмитром.
Вона довго дивилася на екран телефону, перш ніж натиснути кнопку дзвінка. Гудки здалися довшими, ніж зазвичай. Коли колишній чоловік відповів, у його голосі відчувалася дратівлива нота. Було пізно.
Щось термінове?
Термінове. Нам треба поговорити. Про Михайла.
Він одразу напружився. Це відчувалося навіть через телефон.
Що з ним? Він хворий?
Ні. Він більше не хоче їхати до тебе. Каже, що Ліля говорить йому гидкі речі. Що ти його більше не любиш. Що в тебе буде інша дитина, і ти забудеш про нього.
На тому кінці дроту запанувала тиша. Потім Дмитро заговорив різко, зі злістю, ніби тепер це він був обвинуваченим у підлості.
Ярино, давай без перебільшень! Ти серйозно віриш у цю брехню? Знову починаєш. Знову лізеш у моє життя і в стосунки з Лілею через дитину!
Я не починаю. Я його мати. І я його слухаю. А ти, схоже, ні. голос Ярини звучав твердо. Він боявся тобі розповісти. І, як виявляється, недаремно.
Ти просто використовуєш його! вибухнув він. Хочеш, щоб він більше не приїжджав до нас. Щоб я почувався винним і бігав за тобою. Ти нестерпна, Ярино. Просто нестерпна.
Вона не відповіла одразу, боячись, що розм
