Сьогодні в моєму житті трапилася історія, яку варто записати. Вже давно не вірив, що щось може змінитися, але життя, як завжди, підкидає несподівані повороти.
Олена більше не могла терпіти. Вона не розуміла, чому Юрій так до неї ставиться чи перестав любити? Сьогодні він знову прийшов пізно вночі й ліг спати в вітальні.
Вранці, коли він вийшов на кухню, Олена сіла напроти.
Юро, скажи мені, що відбувається?
Тобі чого не так?
Він пив каву й навмисно не дивився на неї.
Від того дня, як народилися хлопчики, ти став іншим.
Не зауважив.
Юре, ми два роки живемо, як сусіди. Це ти зауважив?
Послухай, а чого ти хочеш? У домі постійно розкидані іграшки, пахне молочними кашами, діти кричать Ти гадаєш, комусь це подобається?
Юре, але це твої діти!
Він схопився й нервно почав ходити по кухні.
Нормальні дружини народжують одну дитину. Щоб вона тихенько гралася в кутку й не заважала. А ти одразу двох! Мама казала, а я не слухав такі, як ти, тільки й можуть, що плодитися!
Такі, як я? Це як, Юре?
Такі, без цілі в житті.
Але це ти змусив мене кинути інститут, бо хотів, щоб я цілком присвятила себе сімї!
Олена сіла. Помовчавши, додала:
Думаю, нам треба розлучитися.
Юрій подумав і сказав:
Тільки за. Але тільки, на аліменти не подавай. Я сам тобі даватиму гроші.
Чоловік розвернувся й вийшов. Вона могла б заплакати, але з дитячої почувся шум. Близнюки прокинулися й потребували її уваги.
Через тиждень вона зібрала речі, взяла дітей і пішла. У неї була велика кімната у комуналці, яка дісталася їй від бабусі. Сусіди були нові, тому Олена вирішила познайомитися.
З одного боку жив похмурий, хоча й не старий чоловік, з іншого яскрава жінка років шістдесяти. Спочатку вона постукала до чоловіка:
Добрий день! Я ваша нова сусідка, купила торт, заходьте на чай.
Олена щиро посміхалася. Чоловік окинув її поглядом, буркнув:
Не їм солодкого, і захлопнув двері.
Вона знизала плечима і пішла до Наталії Петрівни. Та погодилася на чай, але лише для того, щоб викласти свої умови:
Я люблю спати вдень, бо ввечері дивлюся серіали. Сподіваюся, ваші діти не заважатимуть мені криками. І будьте ласкаві не дозволяйте їм бігати коридором!
Олена слухала зі сльозами на очах, розуміючи, що життя тут буде не з легких.
Вона влаштувала хлопчиків у дитсадок, а сама пішла туди ж нянею. ПлатОлена зрозуміла, що тепер у неї є не лише діти, а й людина, яка ніколи їх не підведе і це було найголовніше.
