**Щоденник**
Вона проміняла онуків на старого пса, а потім мовчки ховала провину.
— Олесю, забери свого хлопця! Він зводить мого бідного Василя Івановича з розуму! — роздратовано сипнула Ганна Павлівна, показуючи на збентеженого пса, що лежав у кріслі. — Я ж чітко сказала: забирай свого чорта негайно!
Олеся, збліднувши, відвела маленького Максимка в бік і тихо прошепотіла: «Пробач, зайченя».
Із кімнати вийшов Максим-старший, втомлено потираючи скроні:
— Що знову сталося? Ви своїми галасами не даєте мені працювати!
— О, йому працювати заважаємо! — з гіркотою підхопила мати. — А мій Василь Іванович, між іншим, останні дні доживає, а ви тут зі своїми криками та підгузками! Годі! Живіть окремо! Хіба ви збираєтеся вічно у мене на шиї сидіти?
— Мам, ну навіщо так? Ми ж не сидимо у тебе на шиї! Покупаємо продукти, Оля по дому все робить…
— Та мені байдуже! Я своє віджила, а ви влаштовуйте своє життя самі! Збирайтеся. Три дні вам строку!
Максим злісно подивився на старого пса, мовчки пішов у кімнату. Оля підійшла до ліжечка, де спали її піврічні двійнята, сіла поруч і не стримала сліз.
— Поїдемо сьогодні, — сказав чоловік, обіймаючи її за плечі.
— Але куди, Максе? У нас ні грошей, ні квартири…
— Андрій мені ключі залишив, поїхав у відрядження. Там поживемо, а я найду підробіток. Ми впораємося, Олю, обіцяю.
Вона лише кивнула, почала збирати речі. На прощання Ганна Павлівна навіть не вийшла — лише голосно крикнула з кухні:
— Вирішили з’їхати? Ну й скатертю вам дорога!
Але доля, на жаль, підготувала їм зовсім інший шлях. У таксі, що везло їх до друга, на повному ходу врізався джип. Максим і діти загинули миттєво. Оля вижила, але потрапила до реанімації у важкому стані.
Вона пролежала у комі майже два місяці. І лише одного похмурого, дощового дня її повіки здригнулися, очі відкрилися. Першою, кого вона побачила — була Ганна Павлівна.
— Оленько, сонечко моє! Господи, ти прийшла до тями… — притискала вона губи до її долонь.
— А… ви хто? — ледве чутно прошепотіла Оля.
— Мама… — збрехала свекруха, ледве стримуючи тремтіння.
Ганна Павлівна приховала трагедію. Сказала лікарю, що пам’ять Олі втрачено, і попросила нічого не розповідати. «Не час», — вирішила вона. Речі Максима і малюків вона викинула, фотографії сховала у коробку на самому верху шафи. Їй хотілося повернути все назад. Хоч щось виправити.
Олю виписали. Вдома вона повільно одужувала. Єдиною людиною, поруч з якою вона почувалася в безпеці, став масажист Артем. З ним їй було спокійно, лише йому вона посміхалася щиро. А Ганна Павлівна… їй Оля не довіряла, відчувала щось чуже, холодне у її дотиках.
Одного разу Ганна Павлівна, вирішивши протерти пил, стала на старий стілець. Нога підвела, стілець зламався, й жінка пошкодила ногу. Оля відвезла її до травмпункту, але вдома залишилися всі документи.
Вона повернулася, щоб їх забрати, і раптом побачила на шафі заОля зазирнула в коробку та побачила фотографії – і вся правда раптом спалахнула в її пам’яті.
