Є в мене одна подруга. Познайомились в університеті, коли разом намагались скласти іспит з інформатики. З того часу так і товаришуємо. Я була дружкою в неї на весіллі, а вона похрестила мою дитину.
Людина вона добра, але буду чесною, досить таки меркантильна і лінива. Чоловік її золоте золото, годить їй, допомагає у всьому, та заробляє гарні гроші. От тільки Валі завжди було того мало.
Бувало, прийду в гості, сидимо на кухні, п’ємо чай, а вона все жаліється на свого чоловіка.
-От ти тільки подумай, отримав зарплату, а мені не хоче давати гроші на нову брендову сумочку і браслетик золотий. Він навіть без дорогоцінних камінців! Скупердяй! Навіщо тільки заміж за нього пішла?!
-Слухай, Валю, кому, а тобі жалітись на свого чоловіка грішно. Він тебе і в Таїланд місяць назад возив, постійно оплачує салонні процедури та це ж далеко не повний список.
Вона глянула на мене косим поглядом, чмихнула носом й відвернулась. Що ж, як не крути, це їхня справа. Тільки от аби все залишалось між ними, а не розносилось всім і кожному. Навіть ходячи в магазин, вона жаліється касиру на скупого чоловіка. Якщо їй завжди не вистачало грошей, то чому б не піти на роботу, і давати йому спокій?
Мої роздуми урвав Андрій, чоловік Валентини. Не встигнув бідолашний зайти до кімнати, як дружина на нього напала.
-Андрію, де гроші? Мені час сходити на манікюр! Знову всі витратиш на свою нещасну таратайку!
У чоловіка вже урвався терпець.
-Ти мене вже дістала! — рявкнув — тобі потрібні гроші?! Піди та зароби! Я все що маю віддаю тобі, собі навіть на чашці кави на роботі економлю! А що в замін отримую? Одні тільки дорікання і дай-дай-дай.
-Тобі що, дома кави немає попити…
-Та пішла ти!- не дав закінчити думку — З мене вже вистачить! Твої речі зібрані стоять у входу! Таксі викличеш собі сама, а документи на розлучення вишлю на адресу твоїх батьків.
Андрій аж палахкотів від люті. Я сиділа на стільці й навіть боялась ворухнутись. Всьому приходить кінець, навіть терпінню золотого чоловіка.
-Валю, піди перепроси його, зміни своє ставлення, він же для тебе все робив і терпів до останнього.
-Нехай котиться лісом, магнат хрiнiB!
Я більше нічого не сказала, взяла свій піджак і пішла додому.
Валентина вже декілька місяців живе в орендованій квартирі, яка віком старша, ніж ми двоє, заробляє, щоб було поїсти та заплатити господареві. Про салони та брендові сумочки навіть не мріє. Колишній чоловік на вмовляння і вибачення не повівся, бо ж знає, що такі люди не змінюються.
