Вона не помилилася
Орися завершувала прибирання, коли пролунав дзвінок у двері. Вона хутко вимила руки й поспішила відчинити. На порозі стояла її свекруха, Ганна Олександрівна. Жінка хитро всміхнулася невістці принаймні Орисі так здалося й упевнено ступила в квартиру.
Доброго дня, чим завдячую? отямилася Орися.
Мимо йшла, вирішила завітати, навіть не подумавши привітатися, відповіла жінка.
Я взагалі-то зайнята! Чому ви не попередили? Що це за звичка просто зявлятися без дзвінка?
Ганна Олександрівна скривила усмішку:
А ти хочеш, щоб я свою ж квартиру відвідувала за твоїм дозволом? Так?
Орися засоромилася, пригадуючи, що живуть вони тут лише поки що. Ганна Олександрівна пустила сина з невісткою жити під певними умовами й іноді натякала їм, що може вигнати.
Так сталося, що Данило потрапив у борги, і тепер обоє з Орисею стараються із усіх сил віддати їх. На оренду житла коштів не вистачає, і свекруха пожаліла сина. У неї є дві квартири в одній вона живе, іншу зазвичай здає. Але дозволила Данилові з Орися проживати там безкоштовно допоки не розрахуються з боргами. Вони сплачують лише за комунальні послуги.
Як у вас справи? спитала свекруха, господарським жестом витягаючи чашку з шафки на кухні.
Все гаразд, пробурмотіла Орися. Вона закінчила підмітати та пройшла до вітальні, де вже сиділа жінка.
Ганна Олександрівна кинула на невістку пильний погляд, їй не подобався сьогоднішній вигляд Орисі: дівчина була бліда. Вона ніколи особливо не любила невістку, але поважала вибір сина, хоча й іноді кепкувала з Орисі, не приховуючи цього.
Та що з тобою? Щось ти мені не подобаєшся!
Та нормально ж усе, вдруге відповіла Орися.
Знову те саме нормально та й нормально. Інших слів не знаєш?
Дівчина знизала плечима. Насправді вона й справді почувалася недобре, але свекрусі зізнаватися не хотіла.
Чим займатимешся сьогодні? надокучала Ганна Олександрівна.
Ще не вирішила, може, в магазин зїжджу, дещицю куплю. Потім планую працювати.
Жінка кивнула вона знала, що Орися працює бухгалтеркою віддалено. Розмова знову затихла, і свекрусі стало нудно.
Може, разом в магазин? Я ж на автівці, підкину. Бо й справді мені вдома сидіти нічого.
Орися хотіла було відмовитися, хоча походи по магазинах зі свекрухою завжди закінчувалися насмішками. Та, згадавши тяжкість пакунків, все ж погодилася:
Було би добре.
Тікай одягайся, а то сидиш тут як лишня копійка!
Орися швидко зібралася, але й це не втримало Ганну Олександрівну від жарту:
Нарешті, поки на тебе чекала, вже й виспалася. Ти ж наша копуха.
Дівчина нічого не заперечила, знаючи, що свекруха просто кепкує з неї. Її з самого ранку нудило і скандалити не хотілося.
Куди їдемо?
Орися назвала кілька супермаркетів, і Ганна Олександрівна впевнено виїхала на дорогу. Їй і самій нічого не треба було купувати, але ще менше хотілося повертатися у порожню квартиру, де ніхто не чекає. Чоловік помер давно, а Данило з Орисею так чи інакше зігрівали її душу, хоча вони навряд розуміли це. Свої почуття та слабкості жінка приховувала вміло.
Слухай, Орисю, що ти ту гидоту набираєш? кинула свекруха, глянувши на дешеві продукти в руках дівчини.
Бо поки що не можемо дозволити собі щось краще, спокійно відповіла Орися. Хіба ви забули, що ми нині в боргах?
Ганна Олександрівна байдуже знизала плечима ні, вона не забула, просто не надавала цьому значення.
Орися, може, заскочимо в кавярню? Я пригощаю.
Вона обернулася до невістки, але ледь встигла її підхопити. Дівчина видалася із сил і ледь не впала біля машини. На щастя, вони вже були біля авто, і свекруха встигла посадити її на сидіння.
Що з тобою? Орися, чуєш? Ой, Боже…
Жінка ляснула по щоках, побризкала на обличчя водою із пляшки, і дівчина потихеньку прочуняла.
Все вже гаразд? Що з тобою було?
Дівчина відмахнулась, витерла щоки і відповіла:
Усе нормально. Просто втомилася, мабуть, ще й перенервувала.
Ганна Олександрівна хитро поглянула вона вже щось запідозрила, але вирішила поки що свої думки при собі потримати.
Додому їдемо!
Мені ще в інший магазин треба, слабко протестувала Орися.
Але жінка навіть чути не стала й додому швидко довезла. Біля підїзду Орися вже трималася на ногах. Пакунки свекруха взяла на себе, хоча Орися і пропонувала допомогу.
Іди, не заважай тільки, буркнула вона.
Уже вдома Орисі полегшало, вона розгорнула пакети, закінчила готувати обід та сіла працювати.
Часто в тебе таке? спитала свекруха.
Що? У магазині? перепитала Орися. Та нічого страшного, буває інколи.
Ганна Олександрівна хитро зміряла дівчину поглядом і присіла за стіл.
У мене теж таке було, коли Данила мала. І нудота, й у непритомність падала.
Що ви таке кажете?! Я не вагітна! Орисю аж кинула в жар. Нам із Данилом зараз не можна дітей! Потрібно працювати, борги повертати. А дитина це ж нові витрати.
Ганна Олександрівна раптом стала серйозна:
Дитина це не тільки витрати, це дарунок.
Нам такого дарунку зараз не треба, пробурмотіла Орися. Справді, зараз зовсім не на часі.
Якщо вже так сталося, нічого не вдієш.
Орися різко зітхнула й відповіла твердо:
Ганно Олександрівно, я не вагітна! Не видумуйте, будь ласка.
На мене не кричи! Якщо хвилюєшся краще тест зроби, а не на мене кидайся.
А ви чого прийшли? Мірки мені виносити?
Я, між іншим, тебе і у магазин відвезла, і допомогла, коли тобі зле стало! Не підвищуй голосу. Ліпше з Данилом порадься, що робити будете.
Далі працювати, буркнула дівчина.
Свекруха важко зітхнула. Їй не до вподоби відповіді зазвичай спокійної Орисі. І раптом її осяяло, що, певно, справа у гормонах, отже, Орися й справді вагітна. Вона не стала сваритися, бо вже в голові малювалися картинки з онуком.
Чого це ви так посміхаєтеся?
А як би ти назвала хлопчика? А дівчинку?
Орися аж розгубилася від питання, потім розлютилася.
Я не вагітна! Я цього не хочу! Досить цих запитань! Якщо вам немає чим зайнятися йдіть додому, будь ласка!
І так піду, Ганна Олександрівна всміхнулася. Але знай, я з онуками допоможу, якщо що.
Дівчина тільки роздратовано пирхнула й зморщила носа.
Коли свекруха пішла, Орися попрямувала до аптечки. Вона й справді не хотіла, щоб усе було саме так, як пророкує Ганна Олександрівна, але відчувала, що це можливо. Просто не хотілося зізнаватися першою.
Орися боялася всього: народжувати, болю, відповідальності. Не уявляла себе мамою й хвилювалася, що не впорається.
Вийняла з аптечки тест на вагітність, який придбала іще кілька місяців тому, на всяк випадок. Досі приводів не було, а тепер стався.
Вона ледь дочекалася результату руки тремтіли, коли розглядала смужку. Дві лінії проявилися чітко. Про роботу дівчина одразу забула. Усі думки про нове життя, що зароджується в ній.
Увечері вона мало не на порозі простягнула чоловікові важливу смужку.
Що це? здивовано спитав Данило.
Це… я вагітна, прошепотіла Орися.
Вони обоє не були готові, але хлопець несміливо всміхнувся:
Тобто… у нас буде дитина?
Так! нервово кивнула Орися. І що ж ми будемо тепер робити?
Данило на мить задумався, а потім лагідно обійняв дружину.
Будемо вигадувати імя для малюка!
А як же робота? Борги?
Орисю, впораємося! Мама допоможе, вона ж дітей обожнює.
Данило ще раз пригорнув Орисю, садовив її поруч.
Я боюся… схлипнула вона. Кажуть, народжувати боляче. А як малюка тримати? Якщо впущу? Або не так обійму?
Тихо, обійняв її Данило, я поруч, разом впораємося.
Орися потроху заспокоїлася в його обіймах, а трохи пізніше сама подзвонила свекрусі, щоб сказати добру новину. Вона відчувала: Ганна Олександрівна буде щаслива. І вона не помилилася…
