**Щоденниковий запис**
У школі Андрій не славився прикладним поведінкою, але навчався на відмінно. За успіхи його хвалили, а за витівки часто лаяли. Він був гарним хлопцем, дівчата липли до нього, а він цим користувався, міняючи їх як рукавички.
Олеся вчилася з ним з першого класу. Вже в шостому вона раптом усвідомила, що занадто повна. Однокласники дражнили її «пухначкою». Хоч вона й звикла, але з роками образа ставала гіршою. Тим більше, коли почалися перші дитячі закохання. Дівчата на перервах шепотілися про хлопців, хто кому посміхнувся чи штовхнувся.
Олесю ніхто не штовхав. Лише час від часу кликали тим ненависним прізвиськом. Вдома вона ридала.
Мамо, чому я така товста? Чому я одна така в класі? питала вона скрізь сльози.
Доню, не переймайся, виростеш усе зміниться, брехала мати, хоч і розуміла, що донька справді дуже повна.
Найбільше її ображав Андрій розкішний хлопець. У старших класах, коли він зустрічався з гордою Настею, він підтримував її, коли та глузувала з Олесі. Можливо, хотів догодити. Вони з Настею травили її, а вона мовчала, лише сльози котилися по її щоках.
Шкільні роки минули. Андрій вступив до будівельного інституту, Настя до коледжу, Олеся до політехнічного. Після школи їхні шляхи розійшлися.
Андрій повертався з озера в кінці парку. Вони з друзями святкували премію, тому всі були веселими й галасливими. Раптом він помітив дівчину, яка стояла сама біля води й годувала качок. Вона підняла на нього очі блакитні, теплі. Він одразу відділився від компанії й підійшов.
Андрій. А як ваше імя, чарівна незнайомко? Давайте прогуляємось? А може, одружимося? Ось моя візитка, він простягнув картку.
Дівчина нахмурилася, але взяла й повернулася, щоб йти. Він побіг за нею:
Вибачте, якщо вас образив. Випив зайвого. Подзвоніть мені, я чекатиму.
Наступного дня Андрій не відривався від телефону. Опівдні прийшов смс Олеся! Він запросив її на побачення. Після роботи він стояв із букетом, хвилюючись, але вона прийшла.
День за днем Андрій відкривав її з нової сторони. Добра, мудра, вязала, грала в теніс. Він закохався по-справжньому, хоча до цього було багато жінок. Навіть жив із однією два роки, але розійшлися.
Єдине, що його бентежило її віра. Вона ходила до церкви, але він боявся заговорити про це.
Може, у неї травми, думав він. Чому вона проти спільних фото? Занадто скромна?
Але згодом вирішив, що це нормально. Радів, що вона взагалі погодилася з ним зустрічатись.
Після півроку стосунків він запропонував їй жити разом.
Вибач, Андрію, але я не готова. Я віруюча, і жити з чоловіком буду лише у шлюбі, відповіла вона.
Він не образився, навпаки побачив у цьому мудрість.
Одного разу він запросив її до іншого міста. Вони їхали чотири години, сміялися. У кафе він несподівано заговорив:
Будь моєю дружиною, Олесю? Куплю тобі перстень.
Вона нахмурилася:
Я ж казала, що віруюча. Тобі потрібно спочатку покаятися, потім просити моєї руки у батьків.
Але ти ж не знайомила мене з ними, почав він, але раптом побачив куполи церкви. Ходімо, потягнув її.
Біля входу він сказав:
Зараз сповідаюся.
Олеся не встигла заперечити. Батюшка був біля вівтаря. Андрій підійшов, заговорив про вінчання.
Перед вінчанням треба підготуватися, відповів священик.
Але Андрій вже був наполегливий. Батюшка вислухав його сповідь, простив гріхи. Тоді він знову запропонував Олесі руку.
Але вона вийшла з церкви мовчки. Він наздогнав її:
Чому мовчиш?
Під куполом брехати не можу. Ти справді мене не впізнав? Я Олеся Коваленко, твоя колишня одноклассниця.
Він завмер. У голові промайнуло минуле як він разом із Настею сміялися з неї.
Мінус сорок кілограмів, тихо сказала вона.
Андрій сидів у шоці. Йому було соромно. Раптом він згадав, як у восьмому класі батько Олесі схопив його за комір:
Якщо ще раз образиш мою доньку, я тебе знайду.
Відтоді він перестав її дражнити.
Я працювала над собою, знайшла Бога, сказала вона. Батюшка сказав, що потрібно пробачати. Але сьогодні я зрозуміла я тебе не пробачила.
Олесю, прости! скрикнув він.
Ви тоді мене вбивали. Я тебе любила, але зараз зрозуміла не зможу бути з тобою.
Вона пішла.
Андрій сидів на лавці, поки батюшка не запросив його на чай. Він сповідався по-справжньому.
Коли він вийшов, було вже темно. Піднявши очі до неба, вперше вВін глянув на своє відображення у вікні церкви і зрозумів, що його справжня сповідь тільки починається.
