Свекруха вилила мій борщ зі словами: «Я тобі покажу, як треба готувати». А потім це я показала їй, як жити за розкладом у будинку для літніх, який сама й обрала.
Кришка від каструлі дзенькнула об стіл. Я вимкнула газ і глянула на своє відбиття у вікні. Густий, наваристий борщ. Андрій скоро прийде з роботи і ми всі разом повечеряємо.
У кухню увійшла свекруха, Ганна Іванівна. Вона ходила моєю маленькою квартирою, ніби інспектор на перевірці, і її погляд ковзнув по мені з тим знайомим, ледь помітним зневажливим виразом.
Що це у тебе?
Борщ. Гарячий.
Вона без запиту взяла ложку, зачерпнула, спробувала. Її обличчя перекривилося, наче вона ковтнула оцет. Я завмерла, знаючи, що буде далі.
Це вона шукала слова, дивлячись на мене з огидою. Це неможливо їсти. Вода. Навіть смаку нема.
Миття. І вона розвертається та виливає все з каструлі у раковину.
Бульйон, мясо, буряк усе, на що я витратила годину після роботи, зникло у водосток.
Я дивилася на порожню каструлю. Потім на неї.
Не засмучуйся, вона похлопала мене по плечу, від чого стало ще гірше. Я тебе навчу готувати. Для мого сина.
Тут у кухню зайшов Андрій, почувши галас. Він побачив пусту каструлю, бризки біля раковини та напружений погляд матері.
Мам, що сталося? Олю, у тебе все гаразд?
Нічого, сину, Ганна Іванівна перехопила ініціативу. Оленька просто перевтомилася, хотіла нас магазинними півфабрикатами нагодувати. Та я ж тут, зараз приготую справжню вечерю.
Андрій глянув на мене. У його очах не було підтримки. Лише втомлений, вимушений погляд «будь ласка, тільки не заводись».
Він виріс під цим тиском, для нього скандал був страшнішим за приниження. І я не почала. Мовчки взяла ганчірку й витерла раковину.
Моя слабкість була в цьому у бажанні зберегти мир заради чоловіка, який панично боявся конфліктів із матірю.
Дивись, команд
