Олена готує обід, але друзі її доньки зїдають усе!
Я приготувала їжу для родини, але гості моєї доньки знищили все до останнього шматочка!
Моя донька, Соломія, душа компанії. Її щирість і веселість приваблюють друзів, як мед бджіл. У нашому домі в Чернівцях завжди товпиться юрба її товаришів дітей різного віку, не лише з її класу. Я радий, що вона така товариська, але останнім часом ситуація виходить з-під контролю, і я вже на межі відчаю.
Все почалося, коли Соломія звикла запрошувати друзів до нас. Зима була суворою, і я не бачила проблеми в тому, щоб вони гралися в теплі. Спочатку вона частувала їх чаєм з печивом, ставила музику, вигадувала ігри. Мене навіть зворушувала її гостинність. Але тепер вона приводить дітей, яких я ніколи не бачила. А їхня поведінка просто вражає.
Минулого тижня, повернувшись з роботи, я побачила двох підлітків на кухні. Вони поглинали борщ, який я приготувала на два дні, прямо з каструлі. Не залишилося жодної ложки! Вони накидали брудний посуд у мийку й пішли, навіть не попрощавшись. Я була в лютості. На вечерю в нас нічого не залишилося, а я була надто втомлена, щоб готувати знову.
Я намагалася пояснити Соломії, що не можна запрошувати незнайомих і годувати їх нашою їжею. Печиво, цукерки це ще куди не йшло. Але те, що в холодильнику, для родини. Соломія почервоніла від злості, назвала мене жадібною, потім із тріском зачинила двері своєї кімнати так, що аж вікна забрязчали. Вона замкнулася й відмовлялася розмовляти. Я почувалася винною, але що я могла зробити?
Я спекла деруни й пожаркувала котлети, покликала всіх до столу. Соломія відмовилася їсти, ніби я її ворог. Наступного дня, перед роботою, я попередила: «Їжі вистачить на два дні, я повертаюся пізно, не розраховуй, що я щось приготую». Та все одно, коли я прийшла після одинадцятої вечора, то побачила свого чоловіка, Богдана, який смажив картоплю в порожній кухні. Друзі Соломії знову все зїли. Вона знову замкнулася й нічого не пояснювала.
Я в розпачі. Як їй пояснити? Вона не слухає, кидає безглузді звинувачення: «Ти егоїстка, ти ненавидиш моїх друзів!» Це підлітковий вік? Ми з Богданом щось не так робимо? Я вже не знаю, як діяти. Моє серце розривається: я хочу щастя своєї доньки, але не можу допустити такого хаосу.
Я не жадібна, але наш бюджет і так напружений. Ми з чоловіком працюємо до виснаження, щоб прогодувати сімю. Я видихаюся, готуючи смачні страви, а їх їдять чужі люди. Моя мат
