Вона була впевнена, що знайшла килим але всередині хтось стогнав і ворушився.
Погода видалася теплою та сонячною, і Марічка вирішила скористатися нагодою провітрити свої «подушки» та «покривало». За подушки служили паперові мішки, набиті тирсою, а за покривало старий настінний килим із узором оленів. Вона витягла його на мотузку між деревами, а поруч поставила деревяну лавку, вкриту червоною штучною шкірою, розклавши на ній свої саморобні «подушки».
Марічка вже понад рік була бездомною. Її мрією було зібрати грошей, відновити втрачені документи та повернутися додому до рідного села на Волині, де чекали спогади про родину та звичайне життя. А поки що доводилося ютитися в покинутій лісівничій хатині, яка колись стояла в густому лісі. Тепер на місці ліса розкинулася величезна сміттєзвалище.
Спочатку запах ледве відчувався, але з часом купи сміття зростали не по днях, а по годинах. Сюди вивозили все: будівельне сміття, ламані меблі, старий одяг, посуд. Ось так Марічка і придбала собі невеличку шафку, потертий пуф і навіть деревяну ковану скриню з одягом, який хтось викинув за непотрібністю.
Згодом почали приїжджати фургони з супермаркетів розвантажували прострочені продукти. Після ретельного перебору іноді траплялися цілком їстівні овочі, фрукти і навіть заморожені напівфабрикати. Але з водою було скрутно. Доводилося носити їди з брудної річки, проціджуючи через ганчіря й вугілля, зібране з того ж сміття.
Дров було багато скрізь валялися зламані стовбури дерев, тому опалювати піч не становило проблеми. Дні зливалися в одноманітне існування, а зберегти хоч трохи грошей вдавалося рідко. Монети в кишенях викинутого одягу були знахідкою, а гаманці справжнім скарбом.
Однієї ночі її розбудив шум підїжджаючого авто. Це було звично більшість вивозили сміття під покровом темряви, щоб їх не впізнали. Але цього разу щось здалося дивним. Авто було дорогим, великим, майже позашляховиком. У місячному світлі воно нагадувало звіра на колесах.
З машини вийшов чоловік, повільно витягнув з багажника масивний рулон і потягнув його глибше в купи сміття.
«Невже покрівельний матеріал? Можна б дах латати Дощі незабаром», подумала Марічка, мовчки поспішаючи неїзнайомця: «Ну швидше, швидше, іди вже!»
Чоловік кинув рулон у яму між навалами, озирнувся, ніби вагаючись, потім махнув рукою й повернувся до авто. За кілька хвилин двигун заревів, і авто зникло в темряві.
«Нарешті», видихнула Марічка і почала перевдягатися в робочий одяг.
Натягнувши величезні гумові чоботи, вона вийшла у двір. Небо вже світлішало, повітря наповнював аромат лісу. Вона згадала, що за пагорбом є галявина, де ростуть гриби варто заглянути туди вранці.
Підійшовши до місця, де чоловік залишив рулон, вона очікувала побачити смугу покрівельного матеріалу або товстого поліетилену. Але замість цього на землі лежав акуратно згорнутий килим. Не просто будь-який а такий, що колись прикрашав багаті хати.
«Овва Бухарський, мабуть. Який гарний, важкий. Шкода, що не для даху», з сумом помітила Марічка, але потім додала: «Але можна взяти? Складу вдвічі буде кращий матрац, ніж ці мішки з тирсою».
Вона навіть зраділа цій ідеї й швидко підбігла до рулону. Спробувала підняти занадто важкий. Тоді обережно потягнула за край, щоб згорнути. І раптом почула у середині хтось стогнав!
Марічка, яка за рік на вулиці бачила вже всяке, вперше відчула такий страх, що аж коліна затремтіли. Вона нахилилася й пошепки спитала:
«Хто там?»
Тиша. Потім знову стогін і ледве чутливий жіночий голос:
«Це я Марія Семенівна»
З надзвичайними зусиллями Марічка розгорнула килим і звільнила жінку. Та вивалилася назовні, ледве перевернулася й тихо застогнала.
«Тримайся, я допоможу!» крикнула Марічка, кидаючись до неї.
Коли килим повільно розгорнувся, на землі лежала невелика, худа жінка в пристойному одязі. На скроні в неї був син
