**Ресторатор знайшов стару фотографію у гаманці посудомийниці і раптом зблід**
Змалку Ліда Бойко знала, що її життя не буде схожим на життя інших дівчат. Одна мить у дитинстві змінила все залишивши слід не лише на її обличчі, а й у душі.
Коли їй було всього шість, вона потрапила в жахливу аварію, яка залишила її обличчя в опіках. Її мати, Олена, сильна та непохитна жінка, відтоді присвятила себе догляду за донькою. Той випадок забрав не лише чисту шкіру Ліди, а й її безтурботність, а життя матері перетворив на постійну боротьбу.
Ліда зростала, розуміючи, що люди бачать її шрами першими. Вони стали для неї прокляттям і, як не дивно, щитом. Вона знала, що більшість чоловіків ніколи не побалять її справжньої краси, і мовчки змирилася з тим, що кохання, можливо, обійде її стороною.
Але мати ніколи не припиняла вірити в інше.
«Не хвилюйся, Лідочко, казала Олена, гладячи її по волоссю. Колись ми зберемо гроші на гарного лікаря. Ти побачиш знову будеш прекрасною».
Олена і справді вірила в це. Вона була лікаркою, але працювала на двох роботах, відкладаючи кожну гривню в стару бляшанку, навіть відмовляючи собі в найнеобхіднішому.
Ліда часто бунтувала:
«Мамо, годі вбиватися заради мене. Я змирилася. Може, так і краще я ніколи не потраплю до рук такого, як мій батько».
Батько, Ярослав, зник одразу після аварії. Ліда виросла в думці, що він кинув їх. Олена ніколи не погано про нього говорила. Вона зберігала стару фотографію на ній молода Олена з коси
