Усе через італійське повітря
Оксана була скромною й негарною дівчиною. Навіть мама зізнавалася, що доньці не пощастило — природа обділила її красою. «З такою зовнішністю важко буде за чоловіка вийти», — зітхав батько.
Рідке волосся, великий ніс, випуклі зуби, маленький підборіддя й проблемна шкіра, схильна до запалень. Попри зовнішність, характер у Оксани був лагідний, добрий і чуйний.
Здавалося, вона зовсім не переживала через свою некрасу. Так лише здавалося. Оксана чудово розуміла, що негарна. Ну що вдієш?
— Нічого, доню, не в красі щастя. Для кожної людини Бог створив пару. І в тебе буде любов і родина. Головне — душа, а вона в тебе добра. Хто розгледіть, той і полюбить, — казала мама.
Але душу треба розгледіти, а на Оксану ніхто не звертав уваги. Так, ковзали поглядом. Хлопці віддавали перевагу гарним дівчатам з ляльковими обличчями.
Оксана обратила собі професію психолога. Тут краса не потрібна, навіть навпаки — не відволікає й не заважає відвертості. Оксана ж приваблювала щирістю, співчуттям і вмінням слухати. Незабаром вона стала затребуваним фахівцем. Батьки допомогли купити квартиру. І все було добре, тільки ось з особистим життям не складалося.
Одного разу до неї на прийом чоловік привів дорослу доньку. Вона важко переживала розлучення з чоловіком і потребувала допомоги психолога. Приваблива дівчина всією своєю постаттю показувала, що зробила батькові послугу, прийшовши на консультацію. Але після двох сеансів вона вже сама поспішала до Оксани. Її батько зайшов подякувати.
— Змінилася Настунька, ожила, повірила в себе. Давно її не бачив такою. Посміхається, знову почала всім цікавитися. Усе завдяки вам. Ви чарівниця, — сипав він компліментами. — Не відмовтеся повечеряти зі мною.
— Я ж виховував Настуньку сам. Дружина кинула нас з донькою, поїхала з коханцем до Канади. Я більше не одружувався. Боявся, що Насті буде погано. Дуже її балував, каюся. Тепер вона виросла, а я так і лишився самотнім. Сподіваюся, вона знову вийде заміж і подарує мені онуків, — відверто розповідав Богдан Іванович, Настін батько, у ресторані за вечерею.
— Ви дуже добре виглядаєте, і обов’язково зустрінете гарну жінку. Ви любите доньку й розумієте жіночу натуру, — сказала у свою чергу Оксанка.
— А ви? Чи міг би я вас зацікавити? — раптом запитав він.
Оксана не знала, що відповісти. До такого повороту розмови вона не була готова й збентежено опустила очі. Богдан зрозумів це на свій лад.
— Ви не думайте, у мене серйозні наміри. У моєму віці немає часу на довгі залицяння. Ви дуже мені подобаєтесь. Я забезпечений, вам ні в чому не доведеться потребувати. Не поспішаю, подумайте, — сказав він на прощання.
Вона нічого не відповіла. А при нагоді розповіла мамі.
— І думати тут нічого, — схвалила мама.
— Але я його не кохаю, — все ж сумнівалася Оксана.
— Любов минає. Думаєш, ми з твоїм батьком кохаємо одне одного після стількох років шлюбу? Усе було в нашому житті. І до розлучення справа не раз дійшла. Усе було й минуло. Разом жити легше, ніж самій.
Оксана задумалася. Що чекає її попереду? Самотня старість? Молоді й гарні — не про неї. Розлучені й втративОксана усміхнулася, дивлячись на сина, і зрозуміла, що нарешті знайшла своє щастя.
