Нам з чоловіком було важко завагітніти. Ми прожили разом двадцять шість років. Одружилися ще майже дітьми. Нам ледве виповнилося по вісімнадцять на той час, і ми одразу ж побігли і зареєстрували наш шлюб.
Скільки ми не намагалися, скільки не лікувалися – все було на марно. Завести дитинку у нас так і не виходило. Хоча, відповідно до аналізів ми обоє були здоровими і сумісними одне з одним.
Чоловік влаштувався на роботу далекобійником, ми придбали квартиру в місті і відреставрували батьківську хату в селі.
До міста було не далеко, лише п’ятдесят чотири кілометри. Тому ми часто жили то там, то там. На своє сорок третє день народження я відчула, що мені щось зле. Спочатку я вважала, що у мене почався клімакс, усі симптоми були присутні. Але, як виявилося пізніше – я завагітніла. Моїй радості не було меж. Я одразу ж зателефонувала чоловікові, який якраз повертався з рейсу.
Ми були найщасливішими на цілому світі. Стільки років все безрезультатно, а тут на тобі.
У нас народилася донечка, назвали Ліною. Коли вона йшла до першого класу – мій чоловік 3аrинув у автокатаcтр0фі.
Так ми і жили удвох. Квартиру в місті здавали і мали додаткові кошти.
Дочка виросла, вивчилася, влаштувалася на роботу. Заміж виходити не спішила, хоча зустрічалася з хлопцем довго.
Пізніше вона дізналася, що чекає на дитину. Одружилася. Вони із чоловіком вирішили жити у нашій квартирі. Я і не була проти. На зиму я жила з ними у квартирі, допомагала з онуком, який народився, а навесні і влітку жила в селі. На наступну зиму знову приїхала, щоб не палити хату в селі. Але от мій зять вирішив, що я живу на всьому готовому у них.
Я?! Це ж він живе в моїй квартирі! І ще сміє мені щось говорити. Почав навіть мене виганяти в село. Уявляєте? Це ж наглість!
А коли я просила його зробити певну роботу по дому у селі, щоб він не завалився – він мені заявив, що це не його проблеми.
Знаєте, моє терпіння досягло точки кипіння! Я зібрала всі його речі і коли він повернувся з роботи – то зайти до квартири не зміг, а його дві валізи стояли на сходах.
Так одного дня він і мою дочку з онуком міг би вигнати з дому. Не скажу, що моя дочка розізлилася, навпаки – мені здалося, що їй всеодно.
