Так сталося, що я виросла у чужій сім’ї. Мої батьки відійшли, коли мені було 7 років, і я залишилася під опікою моєї тітки та дядька. У них вже було двоє дітей, двоюрідних сестер, які ставилися до мене зверхньо. Часто я чула докори від моєї тітки, яка ніби вбачала в мені причину змін у їхньому житті.
Вперше в новій сім’ї я почувалася розгубленою і самотньою. Але часом, коли дядько проводив зі мною багато часу, розповідав цікаві історії та підтримував, я відчувала, що все не так погано. Він надихав мене бути сильною та вірити у себе.
Можливо, саме такі миті мене загартували. Я намагалася добре вчитися, бо розуміла, що мені треба отримати вищу освіту. Але вдома мене також завантажували роботою. Якщо я не встигала щось вчасно виконати, то мене сварили. І мені від цього було дуже сумно.
Такі миті підштовхували мене до думки, що треба вирватися в світ, отримати належну освіту і знайти хорошу роботу. Порятунок був у моїх руках.
З Божою допомогою я змогла вступити в медичний коледж. Після успішного закінчення продовжила освіту в університеті. Уже тепер трохи підробляла у лабораторії, потім як медсестра у приватному медичному центрі.
Так навчилася давати собі раду. Додому заїжджала лишень раз-два в місяць, бо не було часу. Так втрапила на стажування в місцеву лікарню.Там познайомилася з майбутнім своїм чоловіком. Мій шлюб був вдалим. Тепер я жила у гарному особняку. Я не відчувала особливих потреб в чомусь. Можна сказати, була щаслива.
У моїх зведених сестер життя не зовсім склалося. Вищої освіти вони так і не здобули. Старша сестра працювала продавцем, молодша — санітаркою. Я, на жаль, їм нічим не могла допомогти. Допомагала названій мамі. З віком у неї трохи похитнулося здоров’я. Профілактично вона лягала на два тижні до мене в лікарню.
Одного дня вона смикнула мене за полу халата, показуючи рукою, щоб присіла на ліжко. Я підкорилася.
— Ти, Любцю, молодець! Дала собі раду. Вибач, що я часом тебе дитиною ображала, сварила… Я не зі зла.
Я не знала, що маю їй відповісти. Зла я тримала ні на кого. Тому схилилася над матір’ю і поцілувала її в лоб.
Тепер я дякую долі, що скерувала мене на правильний шлях. Що я зуміла знайти себе в житті. Що навчилася не тримати зла і перетворювати негативні емоції на силу та позитив.
