Моя подруга Віра хотіла відкрити свою чайну. Це її мрія з малих літ. Вона чудово розбирається в фінансових та юридичних питаннях. Давно цікавилась необхідним пакетом документів на свій бізнес. Не вистачало грошей. Батьки знали про цілі своєї дитини. Вони завжди пишались Вірою.
На носі восьме березня. Подруга очікувала отримати в подарунок гроші. Всі фінанси хотіла влити в мрію. Приїхала до батьків при параді. Її зустріли привітно. Подарували квіти, повели до столу. Дівчина думати не могла. Очікувала головний подарунок. Мама про щось питала, а Віра не чула. Половину сказаного пропускала повз вуха. Чекала пів вечора. Не могла на місці всидіти. Батьки бачили тривогу дівчини, але тримали інтригу.
Під кінець вечора, нарешті презентували свій подарунок. Віру попросили заплющити очі та простягнути руку. Подруга ледь-ледь терпіла. В руці відчула якусь коробочку. Дівчина здивувалась. Розплющила очі, а там каблучка. Це сімейний перстень. Він дістався мамі від бабусі, а тій від прабабусі. Золотий метал, білий камінь. Оформлена прикраса завитками та крапинками. Навколо великого каменю безліч маленьких. Річ не модна, не сучасна. Коштує не багато. Мама не раз казала: «Кільце дороге, як пам’ять».
Віра подякувала, але образа на батьків зародилася. Вечір пройшов в буденних розмовах. Дівчина приховувала своє розчарування ще багато років.
Мрія про чайну не збулася. Місце, яке Віра хотіла знімати, почав винаймати хтось інший. Там відкрили невеличкий відділ біжутерії. Дівчина відсторонилася від рідних. З головою занурилася в роботу. Познайомилась з майбутнім чоловіком. Клопотів додалося.
Віра переключила всі свої ресурси на сім’ю. Кинула роботу після вагітності. З батьками спілкувалася мало. Вони пропонували свою допомогу, але образа глибоко засіла в душі дівчини.
Сімейне життя виявилось не таким райдужним. Перші три роки Віра згадувала з посмішкою. Чоловік носив її на руках, проводив багато часу з сином, допомагав по дому.
Щось пішло не так. Вірин чоловік пристрастився до пляшки. Починалось однією пляшкою світлого, а закінчувалося сорокоградусною. Жінка намагалась говорити з коханим. Вона хотіла врятувати їхній шлюб. Ставало тільки гірше.
У чоловіка траплялись приступи гHіву та агр есії. Він ламав техніку і меблі. Сварки переходили в справжні скандали. Віра часто ночувала не в дома. Вони з сином могли жити по декілька днів у друзів. Жінка не йшла від чоловіка. Все ще надіялася врятувати сім’ю. Чи були в неї шанси? Наврядчи. Залежність можна побороти тільки тоді, коли людина визнає проблему. Її бачила тільки Віра.
Гроші в сім’ю чоловік не приносив. Все зароблене йшло на випивку й друзів. Він міг пропадати тижнями, а Віра з дитиною сиділи вдома на крупах. Небайдужі сусіди приносили жінці що могли. Бабуся, яка жила поверхом нижче, частенько кликала молоду маму до себе на чаювання. Додому давала яблука, картоплі та моркви. Віра соромилась брати продукти в літньої жінки, але та завжди наполягала.
Якось трапився жахливий епізод. Вірин чоловік отримав зарплатню. Додому приніс 500 гривень. Він вважав, цього достатньо на двох людей. Собі залишив усе інше і зник на два тижні. Було б не так страшно, але він забрав у Віри ключі від квартири та закрив її в середині.
Жінка могла в день з’їсти скибку хліба, інше віддавала синові. Знову на допомогу прийшли сусіди. Передавали їжу через вікно. Добре, що Віра живе на другому поверсі, погано, що на вікнах решітки. Коли чоловік повернувся, то сказав:
— Ого! Нарешті ти схудла! Не дарма тебе вдома закрив.
Чому Віра залишилась з ним? Не знаю. Самій цікаво. Може вона боялась. Чоловік частенько погрожував їй та синові. Він любив прийти в кімнату до дитини і почати розповідати п’ятирічному хлопчику, який він нікчема. В такі моменти дитина гадки не мала, як діяти. Він починав плакати, а його батько ще більше злився. Чоловік вважав — Віра виховує хлопця не правильно, занадто м’яко.
Терпіла Віра одинадцять років. Пішла від чоловіка, коли дізналась про його коханок. До батьків не звернулась. Вирішила піднімати своє життя з багнюки самостійно. Грошей не було, тому вона занесла в ломбард подарунок батьків — золоте кільце. Чому вона берегла його стільки років, знають одні небеса. Сталось чудо! А може, батьки одразу зробили доньці такий подарунок, знаючи, яке життя важке та непередбачуване. Кільце з діамантом.
В ломбарді каменів не приймали. Могли вийняти його та віддати Вірі, а золота забрати і вже за нього заплатити. Жінка відмовилась. Вона зрозуміла — кільце не просте. Багато часу пішло на пошуки добропорядного ювеліра, але такий знайшовся. Чоловік добре дослідив кільце і порадив продати його колекціонеру. Віра так і зробила. Вона досі не зізнається скільки грошей отримала, але їх вистачило для відкриття своєї чайної та ще залишилось на роки вперед.
Більше Віра не ображалася на батьків. В решті решт, мрії збуваються. Треба тільки правильно розгледіти шлях до їх здійснення.
