“Тату, тут така справа… Дасиш мені грошей? Дуже потрібно. Настя вагітна…” — від слів сина батько остовпів.
- Тату, мені потрібна допомога твоя. Грошима. — дивлячись в іншу сторону, приглушеним голосом сказав Олег. Віктор обережно запитав сина:
- Щось сталось?
- Так. Так вийшло, що Настя вагітна. — Олег промовив це так, наче воно його не стосувалось. Було помітно, що боявся реакції батька, тому якось оживлено почав допомагати йому в гаражі. Віктор намагався приховати тремтіння рук. Від злості ледь стримувався. Та як же так? Син тільки що отримав запрошення до елітного спортивного клубу. Скільки років старався, тренувався кожного дня, майже і дитинства не бачив. А ще ж потрібно про інститут подумати, вищу освіту. Все життя було попереду, золотий час, щоб чогось досягти. І що ж тепер?
- Давно були близькі? — одразу по-діловому почав батько.
- Та ні, один раз після випускного? — заспокоївшись, Олег глянув на батька з надією.
- Що за Настя? Я її знаю?
- Так, знаєш. На сусідній вулиці живе, Настя Абраменко
- Вона ж щомісяця з новим хлопцем зустрічається. Що тобі у ній сподобалось? — розчаровано запитав Віктор.
- Розумієш, колись давно вона мені дуже подобалась. Але тоді цуралась мене, казала, що я їй не пара, бо вона з багатої сім’ї. А у нас грошей не було тоді.
- То як це так зараз вийшло?
- Та вже після святкування ми всім класом пішли сонце зустрічати. Там вона почала мені посміхались, мило розмовляла. Така ніжна була, наче завжди так було. Цей її, Кирило Артемчук, не прийшов на свято. Він теж син бізнесменський, от вони і дружили. Але перед випускним щось там не поділили, то він лиш за атестатом прийшов. От Настя і біля мене крутилась. А мені що? Тим більше випили уже всі.
Потім згадав як вона мені подобалась раніше, яка недоступна була. А тут ось, поруч зі мною. Ми ще вина спробували. Відійшли подальше в ліс, щоб ніхто не бачив, там все і сталось. Потім повернулись до компанії. Я також щасливий і гордий був, що ще більше випив і заснув. Далі пам’ятаю як всім класом прокинулись, позбирали те, що після нас залишилось та й пішли хто куди. Так воно і сталось, тату.
- Який термін?
- Півтора місяці.
- А як ти про це дізнався?
- Ми ще декілька разів пересікались. От я і дивлюсь, якась вона зла та нервова стала. Думав, може я чим завинив. Тому запросив її в кафе на побачення. А коли принесли їжу, вона побігла до вбиральні, знудило її. Я запитав, що сталось. А вона кричати почала, що я зовсім тупий, якщо нічого не помічаю. Бо в неї токсикоз.
- А далі що?
- Потім вона сказала, що не потрібно мені корону на голову класти. Бо ще ясно чи це моя дитина. Я ж був їй потрібен лише для того, щоб Кирила розізлити. Вона ще дуже єхидно так додала, мовляв, якщо навіть ця дитина від мене, то нащо їй таке “щастя”? Сказала, зі мною вона лиш буде помикатись все життя в бідності. А от з Кирилом зовсім інша справа. Попередила, щоб я не претендував на неї, бо їх гроші нам не достануться.
Додала, що поки я спав, вона веселилась до ранку з іншими однокласниками. Тому батьком може бути хто завгодно. Та й взагалі, вона не хоче народжувати якось “байстрюка” від бідняків. Сказала, краще з Кирилом помириться. А я подумав, якщо і від мене, то не хочу своїй дитині такої матері. В неї серця немає і не було ніколи. Нащо таке життя потрібне? То ти мені допоможеш? Бо я не знаю, тату, що зроблю. — В Олега аж горло перехопило від підступаючих сліз, та все ж стримався.
Віктор мовчки дивився в пустоту. Більше всього хотілось надавати сину по голові за такий проступок і поставити в куток, наче це єдиний спосіб усе виправити. Все життя перед очима пролетіло. Не такої долі він сину бажав, ой не такої. А якщо ще й Оленка, дружина, дізнається, то приб’є обох. Вона дуже строга, завжди живе по правилах. ЇЇ точно не буде цікавити, що ті діти відчувають. Змусить одружитись і все. Так життя і піде шкереберть, всі плани на майбутнє вмить поламаються. До того чоловіка потім колупатиме, що погано сина виховував. Господи, дай сил плавильне рішення знайти.
Олег стояв біля стіни, його трясло наче в лихоманці. Віктор поклав руку йому на плече, щоб показати свою підтримку.
- Нічого, сину, якось воно буде!
- То ти дасиш мені грошей? Бо Настя ще нікому нічого не говорила. — зрадів Олег.
Віктор перевів подих, і промовив:
- Вибач, але ні! В тебе тільки життя починається. Для чого цей гріх? Потім все одно шкодувати будеш. Все з часом стане на свої місця. Ще про інститут подумати потрібно.
- А коли я про нього думати буду? На роботу одразу піду, сім’ю тягнути.
- Почекайте трохи, не спішіть. Ми з Настіними батьками щось придумаємо, поговоримо з ними.
- А про що говорити? Ми їм не рівня, це й так зрозуміло. І чекати немає коли, час йде, на пізніх термінах ніхто вже не робитиме нічого. Настя вже записалась до лікаря, сказала, що в мене тиждень є на те, щоб гроші принести.
- А якщо майбутня твоя дружина не зможе мати дітей? Як це буде? Та й для Насті ризик великий.
- Краще їх взагалі не мати, ніж дати моїй дитині таку матір безсердечну. — в голосі Олега почала проступати нотка злості. — Якщо не допоможеш, то піду на завод в нічну замість інституту, буду вагони розвантажувати. І сам зароблю.
Віктор добре знав впертість свого сина. І розумів, що не зможе його переконати. Він сам в такому віці нікого не слухав. Та все ж знав, що діти це не перешкода, а мотивація.
- Добре, сину, я допоможу тобі. Дивись тільки матері ні слова. Вона з нас шкіру живцем зніме, як дізнається.
Через тиждень Олег був вільний від усіх проблем. Настя сама сходила в лікарню. Їй старша подруга хорошого лікаря порадила. До того ж, вони вже були повнолітні, дозвіл батьків вже не потрібен. Олег все ж таки нервував як воно пройде, поки Настя повідомлення не відправила, що все закінчилось. Він вдихнув на повні груди, тепер можна починати доросле життя.
Через місяць мама Олега поверталась додому з базарювання. Зайшла до хати занадто стурбована, ніби хтось її налякав. І відразу до чоловіка підійшла з розмовою про спільне майбутнє Насті з Олегом. Віктор здивовано звів брови, запевнив, що не чув про таке. Чому це раптом такі розмови? Олена спочатку наче не зрозуміла його запитання, а потім промовила:
- Я сьогодні зустріла маму Насті, вона мені сказала, що та чекає на дитину від нашого Олега. Це їм подруга Настіна розповіла.
- Сину, підійди. Правда, що Настя від тебе вагітна? — похмуро запитала мати.
- Ясно, що ні. З чого ти взяла? — перелякано запитав Олег.
- Настіна мама мені сказала. Їй подруга розповіла. Сказала, що з радістю приймуть тебе в сім’ю. Вони того Кирила, телепня, відігнати від неї ніяк не можуть. Як почули про тебе аж зраділи. Та й ми з батьком раді внучатам будемо. Ви тільки признайтесь, немає чого боятись.
- Та ні, мамо, то Настя зі своєю подругою пожартувала так. Я сам її попросив. Чесно. Просто на випускному ця подруга мені проходу не давала, от ми її так і відшили. — твердим голосом промовив Олег.
- Зрозуміло. Довго ви ще будете жартувати, наче діти малі? Це серйозні речі, знаєш. Зараз зателефоную Абраменкам, все поясню. От уже! Жартівники… — все бубніла Олена.
Олег миттю побіг в гараж. І там заплакав, як в дитинстві, гіркими словами. Ну чому вона така зла? Чому не погодилась на ту дитину? А він чим кращий? Міг би собі забрати маля після народження. Настя, мабуть, і вусом не повела на це все. Безсердечна. А от батьки її зовсім не такі. В кого вона така вдалась? От він дурень. Батька не послухав, а той щось знав, видно, якщо відмовляв від такого кроку. Такий гріх, на все життя. Весь день Олегу кусок в горло не ліз, просто сидів на вулиці. Навіть вечеряти не став. Ввечері батько прийшов до нього в кімнату і просто обняв. Почав щось говорити, але Олег вже не чув його. В той вечір батько плакав разом із сином.
