У сні, густому й несподіваному, як осінній мед, Родислав виріс тихим і кмітливим хлопцем. Батьки не шкодували нічого для своєї дитини, оплачували гуртки, щоб вийшов із нього розвинута людина. Хлопець займався карате, грав у шахи, малював. Згодом захопився грою на бандурі.
Його однолітки запрошували дівчат у кіно, балувались дешевим горілчаним сиром та цигарками, а Родислав сидів, перебираючи струни й нашіптуючи хрипкуватим голосом.
Батьки мріяли про успішне майбутнє сина. У маленькому містечку на Волині з чотирнадцятьма тисячами мешканців робити було нічого. Після школи він легко вступив до університету у Львові на престижний факультет комп’ютерних наук.
За день до початку навчання батько відвіз сина з новеньким дорогим ноутбуком до своєї сестри. Чоловік її помер рік тому, діти розлетілись по світу. У гуртожитку галасливо, багато спокус, що заважають навчанню. Матір не взяли, щоб не влаштовувала довгих прощань. Батько залишив гроші й поїхав.
Родислав вперше залишився сам на сам із собою. Тітка мало цікавилась його справами, лише годувала й наказувала не засиджуватись допізна.
Звільнившись від батьківської опіки, одногрупники пустились у всі тяжкі, прогулюючи пари. Родислав тримався осторонь — друзів у нього ніколи не було, а до гулянок він не звик. Його увагу з першого дня прикувала Віра, гарна білявка.
Хлопці шепотіли, що Віра вступила на «чоловічий» факультет лише для того, щоб знайти чоловіка. Вчилась вона погано. Але викладачі рідко ставили їй «незадовільно». Такій дівчині знання не потрібні — на неї просто приємно дивитись, пояснювати їй матеріал, торкатись плеча, виправляючи помилки.
Та в Віри не було недостатку в шанувальниках. Вона вважала Родислава ботаном і ігнорувала його. Про що з ним говорити? Про музику, шахи чи нудне програмування? Взагалі, він їй не підходив.
А він страждав від нерозділеного кохання. Хотілося бути поруч із Вірою щоА потім прокинувся — і зрозумів, що найбільша помста — це жити щасливо, не зважаючи на минуле.
