Випадків не буває
Чотири роки минуло після того, як мами не стало, але Ярослава досі відчуває гіркоту й нестерпну тугу, ніби це було вчора. Особливо у той вечір після похорону. Отець, Павло, сидів мовчазний, наче висохлий лист, прибитий жалем, Ярослава вже втомилася від сліз. У їхньому просторому, теплому будинку панувала якась тінь, і лунала тільки тиша скляна, порожня.
Ярославі шістнадцять, вона розуміла по-дорослому, як їм із татом важко та боляче, вони завжди трималися разом утрьох. Павло тихо обійняв дочку за плечі й шепнув:
Ярославко, треба якось далі жити, доню. Нічого, звикнемо
Час пробіг павутиновою стежкою. Ярослава стала фельдшером, нещодавно влаштувалася в амбулаторію у рідному селі. Жила сама торік батько оженився вдруге й переїхав до сусіднього села зі своєю новою дружиною. Ярослава не тримала на Павла зла, не ображалася, бо доля є доля: і вона заміж ще вийде, і батько не старий.
Сьогодні у Павла день народження, Ярослава у вишитій сукні, у світлих туфлях, ступає знайомою стежкою. В руках подарунок, в серці полиновий сум.
Добридень, таточку! усміхнулась Ярослава, обійнялись вони біля хвіртки, у тому самому дворі. Вона простягла подарунок. Вітаю з днем народження!
Ярославко, заходь, бенкет вже готовий, радо сказав Павло, і вони рушили у хату.
Ну ти й довго їхала, з кухні вийшла Катерина, тепер Ярославина мачуха. Діти вже голодні.
Катерина мала дочкуТетянку, черству на язик, і сина Миколу, трохи молодшого. Ярослава рідко бувала у батьковому домі, це тільки другий раз за рік. Вона старалася не зважати на Тетянчині витівки грубі жарти, колючі слова, на які мати навіть не сварилась.
Після традиційних привітань і розпитувань Катерина раптом спитала Ярославу:
Хлопець у тебе є?
Є, коротко відповіла Ярослава.
А весілля коли готуєте?
Ярославі було ніяково від цієї прямоти.
Побачимо ще, ухилилася від відповіді.
Чуєш, Ярославо, посмішка Катерини була вимушена, ми з Павлом поговорили й вирішили: більше він фінансово тобі не допомагатиме. У нього тепер нова сімя, а ти вже доросла, працюєш утримуй себе сама. Хай твій хлопець про тебе дбає. А нас тут четверо
Катю, ти не так кажеш, перебив Павло, я виділяю доньці менше грошей, ніж вам усім
Та ти, Павле, банкомат для дочки! А нам тепер як бути? крикнула Катерина, не даючи йому сказати слова.
Павло винувато замовк. Ярослава підхопилася з-за столу, вискочила до двору, присіла на лаву. Своєрідне свято безнадійно зіпсоване. Догнала її Тетянка й сіла поряд.
Ти нічого собі така, Ярослава тільки кивнула. Розмовляти не мала сили. Не гнівайся на маму, вона зараз зла, бо вагітна, насмішкувато додала дівчинка. Ти мою маму ще не знаєш дізнаєшся! вона засміялася й побігла назад.
Ярослава піднялась і мовчки попрямувала з двору. Позаду на ґанку стояв батько, проводжав її заплаканим поглядом.
Через три дні Павло раптом зявився у Ярослави разом із Катериною.
Дивись, які гості! Заходьте, гарячий чай якраз, запросила Ярослава.
Катерина неквапно глянула навкруги, пройшлась хатиною.
Гарний будинок, таких у селі одиниці!
Мій тато з дядьком Іваном сам майстрував, памятаєш, тату?
Ну годі, доню Своїми руками для себе будував, посміхнувся Павло.
Мені пощастило з чоловіком, з притиском сказала Катерина. Ми оце якраз з приводу хати й прийшли поговорити.
Ярослава насторожилась.
Я свою частку не продаватиму. Тут виросла, це мій дім, твердо відповіла вона, глянувши у вічі Катерині й батькові.
Ну ти ж хитра! протягнула Катерина. Павле, що в тебе язик присох?
Доню, мусимо вирішити це питання. В мене родина велика, хатка мала Може, продамо, ти купиш собі деінде, я з кредитом допоможу
Тату, ти що, я не вірю, що це ти кажеш
У твого батька нова сімя! кричить Катерина. Ніякої хати твоєї не буде! Ти сидиш у трьох кімнатах сама!
Не смій зі мною так говорити. Забирайтесь, благаю, піднялась Ярослава.
Після їхнього відїзду Ярославі стало зовсім зле. Так, у батька нове життя але ж не ціною серця дочки. Дім, де її не стало матері, вона продавати не збиралась.
Згодом забіг до неї Арсеній хлопець із поліції, з тими глибокими очима.
За чим твої очі в сльозах, моя панянко?
Ярослава впала йому в обійми, виплакала все, розповіла про ці дні. Арсеній слухав уважно, міцно притискав її до себе.
Павло твій добра людина, він не зрадить тебе. Та то Катерина всім керує. Не турбуйся, щось вигадаємо. Я хлопців з міста-юристів підключу. Не продавай свою частку це головне.
Повернувшись додому, Павло не знаходив собі місця. Зі спершу з Катериною все було гарно, але останнім часом вона різко змінилася; все вимагала більше грошей, переконувала продати Ярославин дім. І тут вона повідомила про вагітність.
Павлові шкода стало дочки, тягнувся до телефона аж зненацька почув розмову Катерини в сусідній кімнаті:
Вона геть не погоджується Треба діяти самим. Я ще з ним поговорю. Якщо що, я й з ним щось втну!
Катерина вимкнула телефон, зіткнулася з Павлом поглядом.
З ким говорила?
Та так, з подругою.
Не бреши, про хату ж говорила.
Канючила Катерина про рієлтора, про вигідних покупців. Павло щось недобре відчув, але погнав ті думки геть Катерина наполегливо переконувала, сміялась і брехала.
Того вечора Ярослава поверталася додому, коли осінній вітер гнав сухе листя. Арсеній обіцяв зустріти після роботи дзвонив, що зайнятий виїздом. Ярослава хотіла вже добігти до рідного будинку.
Раптом біля неї зупинилась чорна «Волга» з неї вийшов кремезний чоловяга. Він мовчки посадив Ярославу на заднє сидіння і машина рвонула з місця. У вікнах миготіли абстрактні дерева і пастельні будинки, небо просвітлювала химерна веселка.
Хто ви? Що потрібно? у жаху промовила Ярослава. Може, ви помилилися? у відповідь розсміялися.
Помилок у нас не буває сказав незнайомець лагідно. Якщо зробиш усе як треба з тобою й батьком буде все гаразд.
А мій тато тут до чого?
Підпишеш папери, через пару днів отримаєш гроші і зїдеш. Покупці чекають.
Це незаконно! Я не підпишу! Я в поліцію піду! Я домівку не продам! слова наче зависали у повітрі, поки їй не прилетіла підступна підступна рука в щелепу, у роті металевий присмак.
Та хто твоїх поліцейських боїться! Та й того твого Арсенія! хмикнув чоловік тембровим голосом. Не підпишеш попрощаєшся з життям.
Авто зупинилось. Сусід подав їй папери, підсвітив телефоном:
Підписуй, поки ручка тепла. Завтра справу понесемо до нотаріуса.
Але враз позаду яскраво спалахнули сині вогні то було авто поліції, наступна машина ще одна. Заляканий водій натис не ту педаль і машина вїхала у кювет, крутнувшись у чорно-срібному пилу.
Потім з’ясувалося: знайома постать, що посадила Ярославу у машину, виявилася коханцем Катерини, і саме він був батьком її майбутнього малюка. Разом вони хотіли забрати собі дім Павла, а Ярослава заважала. З Павлом Катерина мала план розібратись потім
Час прокотився, як калиновий вітер. Павло розлучився, повернувся у свій будинок. Працював, торгував автозапчастинами. Увечері за столом сиділи втрьох Павло, Ярослава й Арсеній. Йому дім став тепер у два рази дорожчим.
Тату, не переймайся, ти ніколи не залишишся сам, усміхалася Ярослава.
Доню, а може вже скажеш правду: заміж зібралась?
Я зробив Ярославі пропозицію, сказав Арсеній, і вона погодилася. Навіть заяву подали. Скоро весілля!
Тату, ми будемо поруч, не надумай сумувати. Я й нову родину приведу і до тебе!
Ох, доню, вибач мені за всі помилки, Павла котилися сльози, він поглянув на фото покійної дружини.
Та все добре, татку. Тепер тільки краще буде!
Дякую за увагу та підтримку, гарного шляху тобі у житті!
