Випадковий не зовсім подарунок

Змучений та голодний Женя повертався з роботи додому. Аж раптом він почув, що його хтось гукнув. Це була тітка Валя, сусідка.

— Женю, хутчіш на допомогу! …

Женя неохоче перебирав ногами в напрямку старої сусідки, адже він і так був знесиленим, а вона, мабуть, як завжди захотіла б допомоги із сумками з базару. Одак ніяких сумок у неї не було.

Женя здивувався, аж раптом в його руках опинився маленький пухнастий комочок.
— Синку, допоможи! Забери цього цуцика куди подалі з моїх очей. Я тебе дуже прошу. Діти мого сина приїхали на канікули і притягнули малого мені додому. Вони поїдуть, а я що робитиму з собакою?!

Женя лишень відкрив рота, щоб бодай якось заперечити бабусі, але вона в мить зникла з його очей. Він і слова промовити не встиг. Щось пробурмотів собі під носа, глянув на пухнастого і сказав йому:

— Ну що, малий — цю ніч переночуєш в мене. Якщо не нашкодиш — подружимося і ти залишишся в мене назовсім.

Песик наче все зрозумів і кивнув маленькою голівкою. Дружина Жені спочатку критично сприйняла нового жителя. Навіть відмовилася їх впустити додому, виганяла ночувати обох куди хочуть. А додому не впускала.

Малий комочок підняв свою голову і глянув на жінку жалібним поглядом. Тут серце її розтануло. І вона дозволила їм переступити поріг. І одразу ж сказала цуценяті, щоб не смітило і поводилося гідно.

Не знати, як він зрозумів нову господиню, але у відповідь він дуже серйозно гавкнув. Його «гав» був одноразовим, але дуже чітким, як на малюка.

Ця згода прозвучала настільки особливо, що малого б уже нікуди не відпустили його нові господарі. Його сприйняли, як рідну дитину. Дивно звучить, але це так.

Дружина Жені взяла малого на руки, а він змучено пригорнувся до неї, віддаючи своє тепло.

Доки чоловік роздягався та мив руки, дружина приготувала для нового члена сім’ї його мисочку та налила туди молочка.

Тоді жінка мовчки спостерігала, як малий хвостатий жадібно хлептав молочко і встигав ще й прицмокувати. Вона посміхалася, настільки їй було приємно за цим спостерігати. Він, мабуть, переживав, що від нього можуть забрати його наїдок, а можливо, що будуть не задоволені його поведінкою. Тому спішив з усіх сил.

Женя дивився то на кохану дружину, то на нового друга і радів, що собачка залишиться у них. Він присів до столу і почав вечеряти. Час від часу, крадькома підгодовував свого цуцика під столом котлетками. Так, щоб дружина не помітила.

У їхньому маленькому колі панувала справжня ідилія, яка приносила насолоду усім трьом.

Оцініть статтю
Джерело
Випадковий не зовсім подарунок