Вийшла з Михайликом на руках, ступила на мокрі сходи. Краплі дощу пробивалися крізь напіввідчинені двері підїзду, змочуючи моє волосся. На вулиці пустка. Навіть собаки не наважувались виходити в таку непогоду. Холод пронизував крізь одяг, але йти було нікуди.
Блукала містом годинами, притиснувши дитину до себе. Нарешті побачила мене стара сусідка, пані Оксана, мокра й тремтяча, і привела до своєї невеличкої, але затишної хати. Дала рушник, гарячу чашку чаю й зімяту постіль для Михайлика. Тієї ночі я плакала нишком, вдивляючись у стелю. Я знала щось має змінитися.
Наступні дні були важкими. Шукала роботу, але хто візьме саму з малим дитиною? Грошей на їжу ставало менше, а сором у очах знайомих болів гірше за голод. Дмитро й Софія поводились так, ніби мене ніколи не існувало. А я відчувала, що зникла з їхнього життя, наче пляма, витерта ганчіркою.
Через тиждень прийшов лист. Спочатку подумала повістка або борг, про який не знала. Розкрила конверт із тремтливими руками. Та друковані слова перевернули моє життя: «Шановна пані Ярина Шевченко, повідомляємо, що ви єдиною спадкоємицею майна покійної пані Ганни Коваленко, вашої далекої тітки»
Перечитала тричі. Не вірила. Ганна, яку бачила лише раз у дитинстві, залишила все мені. Великий дім на околиці міста, солідні рахунки й, найголовніше, частку в поважній торговій компанії.
Того ж дня пішла до нотаріуса. Крок за кроком увійшла у свої права. Вперше за довгі роки відчула, як для мене сходить сонце. Купила новий одяг, дала Михайликові те, чого він ніколи не мав: іграшки, теплі речі, смачну їжу. А найголовніше безпеку.
Роки минали. Навчилася керувати справами тітки й, на подив усіх, досягла успіху. Інвестувала розумно, оточувала себе надійними людьми. Поступово моє імя стало відомим у ділових колах. Сильна, елегантна, загадкова жінка. Ніхто вже не згадував тих днів, коли мене вигнали під дощем.
А от Дмитро й Софія вже не сяяли. Їхня компанія тріщала по швах. Помилки керівництва, поспішні рішення, втрачені партнери все накопичувалося, як снігова куля. Шукали інвесторів, але двері зачинялися перед ними.
Одного ранку дзвінок від мого адвоката:
«Пані Ярино, компанію родини Мельників виставляють на продаж. Вони в боргах. Якщо бажаєте, можете взяти участь у торгах».
Серце затріпотіло. Настав час. Доля підносила мені на під
