Ти знаєш, буває таке, що материнська любов здається вічною, як Карпатські гори. Але одного дня навіть гори руйнуються — під тиском жадоби, егоїзму і байдужості. Саме так сталося в родині Оксани та Олега, де все почалося з хвороби, а закінчилося зрадою і болем.
Коли Ганні Іванівні — їхній літній матері — стався інсульт, першими, до кого вона звернулася, були її діти. Старша дочка Оксана, незважаючи на стабільну роботу і дорослу доньку, одразу відмовилася брати матір до себе. Казала, що в неї однушка, немає умов, часу, і вона «не потягне таку відповідальність».
Тоді Олег, молодший син, не роздумуючи, забрав матір до своєї двокімнатної квартири у Львові. Його дружина — Марія — не заперечувала, навпаки, намагалася допомогти. Спочатку було важко: Ганна Іванівна лежала, не могла говорити, їй був потрібен постійний догляд. Олег запропонував сестрі розділити витрати на сидінку, але Оксана рішуче відмовилася — у неї іпотека, кредити, донька в університеті.
— Вибач, Олежу, але я справді не можу, — лише й сказала вона.
На допомогу прийшла Марія. Вона звільнилася з роботи і взяла на себе догляд за свекрухою. Купала, годувала з ложки, робила уколы, міняла білизну. Завдяки її турботі Ганна Іванівна поступово одужала. Вона знову почала говорити, рухатися, навіть трохи допомагати по господарству. І коли прийшов час обговорювати повернення додому, вона сама попросила:
— Сину, хочу залишитися у вас. Тут мені спокійно, і онуки поруч, і ти з Марусенькою — як рідні.
Олег із дружиною переглянулися і погодилися. Порожня квартира Ганни Іванівни в центрі залишилася недоторканою — вона сама не наполягала на продажі. Все було би добре… доки Олег випадково не почув розмову матері по телефону із Оксаною.
— Доню, я вирішила. Продам свою квартиру, закрию твою іпотеку. Ти й Соломійка заслужили спокій. А потім, може, ще й на невелику хатинку залишиться — для вас.
Ці слова вбили Олега, як ніж у серце. Він не міг повірити своїм вухам. Та, хто три роки навіть не приходила провідати матір, отримає все? А він? Його родина? Де ж справедливість?
— Мамо, ти ж знаєш, скільки ми вклали в твоє одужання? Скільки безсонних ночей провела Марічка? А ти віддаси все сестрі, яка навіть сидінку не оплатила? — спитав він у неї ввечері.
Але Ганна Іванівна лише зітхнула:
— Сину, у Оксанки більше труднощів, а ви з Марусенькою сильні…
Цього Олег не витримав. Тієї ж ночі він мовчки зібрав речі матері і відвіз їх до Оксани. Просто поставив валізу біля дверей, подзвонив і поїхав.
— Хочеш ділити майно — діли й обов’язки, — сухо написав він сестрі.
Наступного ранку Марія довго плакала. Але, на відміну від чоловіка, вона не злилася. Просто їй було боляче: три роки життя, три роки відданості — і натомість лише холод і зрада.
Олег не заперечує: можливо, він вчинив різко. Але якщо справедливості немає в материному серці, може, вона знайдеться в очах дочки? Він розмірковує — чи повинен син завжди бути сильним і терплячим, якщо його добрі вчинки ніхто не цінує?
Буває, діти люблять щиро. До тих пір, поки не з’ясується, кому дістанеться квартира.
