Він відмовився одружуватися з вагітною дівчиною. Мати підтримала, але батько став на захист майбутньої дитини.
Тату, є новина. Наша сусідка, Соломія вагітна. Від мене, промовив Дмитро, ледь переступивши поріг.
Богдан, його батько, на мить завмер, потім спокійно відповів:
Тоді одружуйся на ній.
Ти жартуєш? Я ще молодий. Не час для сімї, до того ж ми навіть не зустрічалися серйозно
Серйозно? батько гірко всміхнувся. Значить, бігати за дівчиною ти вже був чоловіком, а тепер, коли треба відповідати, став дитиною. Гаразд. Без зайвих слів він покликав дружину: Оленко! Іди сюди!
Олена увійшла в кухню, витираючи руки об фартух:
Що трапилося?
Ось що. Наш син зробив Соломію, сусідську доньку, вагітною, а тепер не хоче одружуватися. І він махнув рукою.
Олена навіть не здивувалася. Її обличчя похмуріло:
І має рацію. Навіщо приводити в дім першу-ліпшу? Сьогоднішні дівчата хитрі знайдуть того, у кого більше грошей, завагітніють, а потім: «одружуйся». А потім виявиться, що дитина й не його. Хай зробить тест на ДНК. І взагалі, не можна тиснути на Дмитра, він ще молодий. Він чоловік, йому було важко встояти. Але ми не зобовязані годувати чужих дітей.
Богдан глибоко зітхнув і тихо промовив:
А якщо це справді його дитина?
І що? Ми зобовязані брати відповідальність? Скажи йому зробити тест, а там побачимо.
Вона розвернулася і пішла назад у кухню, залишивши Богдана наодинці з сином.
Знаєш, я теж був молодим, почав він. Кохав одну, а одружився з іншою. Не через кохання, а через відповідальність. Бо бути чоловіком це не лише пристрасть, а й вибір та наслідки. Твоя мати була вагітною. Я не знав, чи зможу бути з нею, але знав одне дитина не була винна. Моя кров, моя совість. І знаєш, Дмитре, попри все, я ніколи не шкодував, що залишився.
Минуло три місяці. Тест на ДНК дав чітку відповідь: з ймовірністю 99,9% Дмитро був батьком дитини Соломії.
Ну і що? сердито видихнула Олена, коли Богдан поклав перед нею папір. Так, це його дитина. Але це не означає, що Соломія поселиться в цьому домі. Вона сюди не ступить. Я сказала!
Дмитро сидів, не піднімаючи очей на батька. На його обличчі читався вибір: він був на боці матері. Мовчки стиснув кулаки, але не промовив жодного слова.
Богдан повільно підвівся зі столу:
Раз ви обоє прийняли своє рішення, тепер послухайте моє.
Він говорив тихо, але рішуче:
Поки я живий, мій онук не буде мати потреби ні в чому. Я куплю землю, збудую будинок, і він мій онук отримає все, що я здобув. А ви обоє можете забути про мою допомогу. Відмовляюся брати участь у цьому соромі. Дмитре, з сьогоднішнього дня ти більше не мій син. Все моє буде належати хлопчикові. Жодної гривні від мене не отримаєте.
Олена вибухнула:
Ти збожеволів? Ти візьмеш і позбавиш спадщини власного сина?!
Богдан не відповів. Він розвернувся і вийшов, ігноруючи крики та прокльони. Дмитро стояв серед тиші, не вірячи в почуте. Але знав одне: якщо Богдан так сказав, значить, так і буде.
