Він прийшов, щоб залишитися
Юрко Семенович ішов у гості вперше за дуже довгий час. До жінки, яка останнім часом все частіше з’являлася у його думках. А ж колись сам собі давав слово: більше ніяких сімей. Ні кохання, ні шлюбів, ні болю.
Після розлучення з дружиною життя пішло круто до низу. Вона забрала їхнього трирічного сина та поїхала в інше місто. Юрко намагався боротися. Не вірив, коли йому шепотіли про її зради. А потім сам почув від неї, дивлячись у вічі, що йде до іншого — «кохання, почуття, яких з тобою ніколи не відчувала»…
Юрко не просив залишитися. Але без сина не уявляв собі життя. Адже з самого народження сам виховував хлопчика — уставав ночами, годував з пляшечки, прав пелюшки, вчив ходити. Вони були цілим. А тепер — його просто викреслили. Сина перевезли за тисячі кілометрів. І коли Юрко, не витримавши, приїхав туди, хлопчик, навіть не глянувши на подарунки, просто заліз йому на коліна, стиснув руку і мовчав. А коли батько збирався йти, малий одягнувся і став біля дверей:
— Я хочу до тата. Я піду з татом.
Його зупинили. Юрка випхнули за поріг. А дитячий голос ще довго лунав зі сходової майданчика: «Я хочу до тата!»
Все. Заборона на зустрічі. Лише рідкі дзвінки, лише перекази та посилки. Він став для сина кимось на кшталт примари. Десь існує, але ніби його нема…
Юрко замкнувся. Жінки бували, але варто було заговорити про щось серйозне — він зникав. Боявся. Не за себе. За того хлопчика, якого в нього забрали.
А потім він побачив Марічку. На презентації. Скромна чорна сукня, мідяне волосся, серйозний погляд. Ніби прокинувся. Дізнався про неї все: не одружена, є син, три роки, живе з мамою, з чоловіками не зустрічається. Гарна, розумна, принципова.
Почав шукати привід зустрічей. «Випадково» з’являвся біля офісу, коло магазину. Марічка не відштовхувала, але трималася стримано. Все йшло повільно. І ось — вона запросила його додому. Познайомити з сином і мамою. Це був знак.
Юрко ретельно підготувався: пальто, шарф, парфуми, подарунок — великий конструктор. Хвилювався: чи прийме його хлопчик? Чи знайдуть спільну мову?
Він подзвонив у двері.
— Хто там? — почувся дитячий голос.
— Юрко Семенович, — відповів він.
Двері відчинилися. На порозі стояв серйозний хлопчик у білій сорочці та метелику.
— Вітаю. Заходьте! Мама скоро в— Заходьте! Мама скоро повернеться з магазину, а поки що давайте разом зберемо цей конструктор.
