Ти… ти… Я не вірю своїм вухам! Це просто в голову не лізе! Твоя проклята робота, твої термінові дзвінки, твої нескінченні відрядження! Оля зіштовхнула зі столу чашку, і та розбилася об стіну, розбризкуючи недопиту каву на всі боки. Уламки розлетілися по підлозі, наче феєрверк.
Годі істерику влаштовувати, ну що ти як мала! Андрій навіть голосу не підвищив, і це дратувало ще більше. Усередині в неї кипіло, а він стояв, мов камяний. Я просто не можу скасувати цю поїздку, зрозумій уже. Це питання підвищення.
Підвищення?! вона аж поперхнулася від злості. Твоє підвищення завжди, завжди важливіше за нас! Памятаєш, ти пропустив випускний Софійки, навіть не подзвонив на мій ювілей, хоча я нагадувала тобі за тиждень! А тепер ось це! У Вовчика операція через два дні, а тебе понесе у цей твій… Чернігів!
У Львів, автоматично поправив Андрій і відразу ж закусив губу.
Ще й куди! Хоч на Марс! Оля замахала руками, як вітряк. Ти не будеш поруч, коли твоєму синові робитимуть цей наркоз! Коли він до смерті наляканий, коли я з розпачу на стіну лізу! І все через якусь твою нікому не потрібну папірцю з підписом!
Андрій зі свистом видихнув і провів долонею по обличчю. Під очима синяки, щетина нерівна, але погляд упертий, як завжди.
Ну який же дурний цей контракт… Це ж шанс отримати крісло фінансового директора, ти що, не розумієш? Я йшов до цього скільки двадцять років, як мінімум, взагалі все життя. Та й у Вовчика звичайна планова операція, чого ти так панікуєш? Подумаєш, мігдалини! Це ж не пухлина в голові.
Ага, зараз! А раптом щось?! Що, якщо ускладнення? Оля так стиснула кулаки, що нігті впилися в долоні. Що тоді робитимемо, га?!
Нічого не буде, відмахнувся він. Я ж лікаря особисто питав.
А якщо буде?! вона вже перейшла на ультразвук.
Та сядь уже! він аж плечима здригнув. Якщо щось станеться одразу на літак і прилечу, першим рейсом! Як тоді, коли у Софійки апендицит вирізали, памятаєш?
Так-так, памятаю! вона отруйно посміхнулася. Приповз, коли все вже закінчилося, через вісім годин! Лікарі давно вдома, а він тільки з трапу сходить, герой!
Андрій лише головою похитав:
Я що, гумовий? Я не можу розірватися на частини, Олю. Я працюю як проклятий, щоб у вас усе було. Забула, як ти мені всі нерви зїла через нову квартиру? «Давай переїжджаймо, сусіди шумлять, двір брудний, метро далеко…»
Краще б ми в тій хрущовці жили! спалахнула вона. Але з нормальним чоловіком і батьком, який хоча б іноді бачить своїх дітей, а не тільки у неділю після обіду!
Андрій плюхнувся на стілець так і впав усіма своїми девяноста кілограмами:
Слухай, ну ми ж домовлялися, так? Ти вдома, з дітьми, господарство, затишок і все таке. Я на роботі пупок рву, гроші в будинок несу. Що змінилося? Коли це раптом стало проблемою?
Оля розплющила рота, щоб вилити на нього всю злість, але тут вхідні двері бах! розчинилися, і з передпокою почулися голоси дітей, рюкзаки впали на підлогу.
Гаразд, потім домовимося, буркнула вона і вийшла з кухні, на ходу натягуючи посмішку. Таку ненатуральну, що аж щоки заломило.
Андрій відкрив свій ноутбук. До вечора треба встигнути презентацію д
