Багатий чоловік
Тарас Захаренко вигнав дружину після зради з тріском. Хоча й забезпечив. Але спілкуватися більше не хотів — ні за яких умов!
— Ти сам винен! Тарасю, ну пробач мене! — бовтала Юлія не до речі.
— Здуріла на старості літ! — кричав він. — Так ганебно мене принизити?! Дякуй, що просто викидаю!
Юлі на той час, як і йому, було сорок шість. Завдяки його грошам вона виглядала на тридцять максимум. І це теж дратувало Тараса! Кому б потрібна була сорокашістирічна жінка, якби не всі ці вкладені в неї мільйони?
**Усі історії про життя**
— Тарасю, привіт! Чому не вітаєшся? — гукав до нього сусід із далекого минулого, Діма, здається.
Тарас Іванович скреготав зубами. Та що це за прокляття! Скільки років пройшло з тих пір, як він поїхав з цього будинку — і все одно його впізнають. Звертаються по імені. І ще й цей місцевий горілчаник. З тих самих…
Вікно авто з боку водія відчинилося, і Сергій тихо спитав:
— Допомогти, Тарас Іванович?
Він відмахнувся. Швидко пройшов до під’їзду, не звертаючи уваги на колишнього сусіда. Більше ніж сусіда колись… друга? Можливо. Як же давно це було…
— Ти після розлучення так і не одружився? Усе самотній? — не вгавав Діма.
Чи може він не Діма? Та що за різниця! Тарас півжиття старався забути. Колись вони з цим Дімою та іншими невдахами були просто парубками. Могли разом гуляти. Випити найдешевшого вина. Коли? Тридцять п’ять років тому? А тепер він має вітатися з опустими п’янюками лише тому, що мати…
— Привіт, мамо! — голосно покликав він, відчиняючи двері в квартиру.
— Тарасю! — радісно скрикнула у відповідь мати.
Чому вона просто не переїде до нього, в його величезний будинок… Але вона вчепилася за це родове гніздо, і так міцно — нічим не відірвеш.
— Як твої справи, мамо?
Мати й у сімдесят вісім була досить жвавою. Проходила з палицею по п’ятнадцять тисяч кроків на день. Вправно замовляла продукти через додаток. Любила дивитися сучасне кіно на сучасній техніці, яку подарував Тарас, і з задоволенням лаяла «занепад мистецтва», як вона казала. Двічі на рік їздила в теплі країни чи в Європу. Сучасна літня жінка — Тарас пишався нею. Допомагав із задоволенням. Але її прихильність до цієї квартири… він не міг зрозуміти. І щоразу розмова зводилася до цього. Сам Тарас її туди штовхав, але нічого не міг із собою вдіяти — болюча тема!
— Мамо, ти не передумала?
— Про що ти? — здивовано спитала Галина Петрівна.
Вміла вона вдавати, ніби не розуміє, коли їй це було вигідно. Тарас любив матір… йому буде її бракувати, коли… хоч він і не хотів про це думати!
— Та все про те ж! Переїдь до мене! Щоб мені більше не їздити сюди!
— То й не їдь! Я ж тебе не силую. Захочеш побачитися — зустрінемось десь у центрі.
Як це можна говорити так спокійно? Як це — не їдь? Мати ж! Найближча людина.
— Не їздити я до тебе не можу! — рішуче заявив Тарас. — Мені потрібно переконатися, що в тебе все гаразд. Вдома і… взагалі.
— А взагалі, це в якому сенсі? З головою? — невинно спитала мати.
Тарас не стримав усмішки.
— Мамо-мамо! Ти б могла не обговорювати зі своїми кумушками моє особисте життя?
— А я обговорюю? — підняла брови мати.
— Напевно, якщо місцеві п’янюки питають, чи я не одружився.
— То тобі, може, й справді варто одружитися! — зітхнула мати. — Тоді б мене менше контролював.
— Ото як? — насупився Тарас. — Те, що я приїжджаю до тебе — це контроль?
— Та ти ж не просто приїжджаєш! У мене відчуття, що ти чекаєш, поки я стану немічною, щоб перевезти мене до себе на Козин!
— Мамо! — Тарас був обурений до глибини душі.
Мати встала з крісла і тупнула ногою:
— Так! Силою перевезти! Тобі не зрозуміти, що я просто хочу спокАле одного разу, після довгих роздумів, Тарас усвідомив, що щастя не в мільйонах, а в простій людській теплоті, яку він знову відчув поруч із Наталею.
