Воно якось дивно виглядає, що твоїм дітям буде по квартирі, а мій син ні. Давай йому ж теж візьмемо квартиру в іпотеку!
Останнім часом мій чоловік, Андрій, несподівано мовив, що мої діти матимуть квартири, а його син ні, тому потрібно щось вигадати, щоби йому також дісталась квартира. Поясню одразу: мої діти це мої і Андрієві діти, а от його син з минулого шлюбу.
Чому ця проблема має бути моєю турботою? Так, я знала, що Андрій мав шлюб і дитину до знайомства зі мною. Тому й не поспішала виходити за нього.
Три роки ми жили разом без документів, спостерігачами за його стосунками з колишньою дружиною і сином. Через рік після весілля я народила хлопчика. Ще через два роки другого.
У всьому Андрій мене тішить як чоловік і батько. Час проводить з нами, гроші заробляє достойно. Звісно, сварки трапляються, але в якій родині їх нема?
Ми мешкали у трикімнатній квартирі, що залишилася мені ще від батька. Мама моя розлучилася, коли я ще ходила в садочок. Потім вийшла заміж вдруге, дітей більше не мала.
Андрій і його перша дружина завжди тинялися у чужих зйомних квартирах. Усю молодість вони намагалися щось відкласти на той омріяний кредит в банку, та все марно. Після розлучення дружина повернулась до батьків. Андрій залишився поневірятися по чужих квартирах.
Після нашого весілля він переїхав до мене. Ми не ділили майно жили у моїй оселі і разом вкладалися у ремонт й меблі, хто скільки зміг. Десь півтора роки тому одна за одною не стало обох моїх бабусь маминої та татової матерів. По заповіту дві їхні квартири дісталися мені.
Поки сини маленькі, я вирішила, що здам ті квартири. З оренди однієї даю мамі надбавку до пенсії, з оренди іншої докидаю до своєї зарплати. Грошей багато не буває.
Чоловік у квартирні питання не втручався це ж суто моє. З самого початку я сказала: коли діти підростуть, кожному дістанеться по квартирі. Він погодився, питання було вичерпане.
І тут Андрій якось каже:
Мій син ось-ось школу закінчить. Час думати про майбутнє!
Я не одразу зрозуміла, до чого він хилить, і слухала далі.
Дивись: твої діти матимуть житло! А мій син не матиме! Давайте йому візьмемо квартиру в іпотеку!
Я аж заніміла одні питання в душі. Перше, питаю:
Чому наші спільні діти стали раптом тільки моїми? а Андрій просив не чіплятись до слів.
Але ж мій син нічого не успадкує. Я хочу, щоб у нього було власне житло!
Дуже добре, що ти про нього дбаєш! Та у твого сина є батько і мама, саме вони зобовязані йому це забезпечити. Чому його мама цим не переймається?
Чоловік пояснює колишня заробляє мізер, її батьки ледве допомагають… А він сам не витягне іпотечний кредит. Якщо я підтримаю усе складеться. Тобто треба, щоб я погодилась на те, щоб взяли іпотеку на житло для його сина. Оформлять на хлопця, а гасити нам.
«В нас дві нормальних зарплати плюс дохід від оренди квартири! Впораємося!», натхненний розповідає Андрій.
Впораємось, тільки економити треба буде суворо: продукти, канікули нічого надмірного. До моря й мріяти не будемо їздити. Все через те, щоб Андрій здавався зразковим татом?
Ще я би зрозуміла, якби Андрій забезпечив наших дітей оселями, а тепер хотів підтримати і старшого. Але усі квартири належать мені, чоловік до них не має відношення. Чому я повинна платити за чужу іпотеку?
Сказала прямо: якщо він так переживає за сина, то нехай уже його колишня бере кредит. І нехай погашає той кредит з аліментів.
Я в цьому участі брати не збираюсь!
Андрій розлютився й уже тиждень зі мною не розмовляє. Жаль, що не хоче зрозуміти мене.
