Ростика відnравили в дuтячuй будинок, коли тому ледь виповнилось сім. У нього як раз народилась маленька сестричка, а тато втратив роботу. Батьки довго вагались, але зрештою вирішили, що так буде правильно. На їх думку, син був вже достатньо дорослим, щоб дати собі раду в сир0тuHці.
— Синку, як тільки у нас все налагодиться, то ми відразу заберемо тебе. Пообіцяй, що будеш слухняним хлопчиком! — сказав батько перед порогом дитячого будинку й обняв на прощання.
Спочатку батьки приїжджали до Ростика ледь не щотижня, привозили смаколики та подарунки. Було помітно, що їм соромно перед сином і вони кожного разу обіцяли, що скоро він назавжди залишиться у рідному домі. Але пройшло два роки, їх візити скоротилися до трьох разів на рік, а згодом вони й зовсім перестали з’являтись. Тоді хлопчик і усвідомив, що покладатися у житті можна тільки на себе.
Ростик завжди був дуже розумним і кмітливим, а тому присвятив себе навчанню. Несподівано для себе, хлопчик зауважив, що йому добре даються точні науки. Окрім того, завдяки високому зросту і стрункій статурі, його взяли у баскетбольну команду. Ростислав добре знав, що його майбутнє залежить лише від нього самого, а тому брався за все, що підкидала доля й після повноліття зміг вступити до престижного вишу. Він був ледь не найкращим студентом і вже на останньому курсі навчання, університет відправив його на стажування у міжнародну компанію.
Спершу начальство було доволі скептично налаштоване стосовно хлопця, але під кінець випробувального терміну усі були вражені його наполегливістю і прагненням працювати. Через декілька років Ростислав обійняв посаду директора.
Батьків зі свого життя Ростик постарався викреслити, так, як у свій час зробили вони. Але тепер прийшла їх черга згадати про нього.
Ростислав і надалі підтримував зв’язок з колишніми вихователями та регулярно відправляв фінансову допомогу сиротинцю. Згодом інформація про такі щедрі пожертвування дійшла і до батьків хлопця. Ось тоді вони й вирішили — потрібно неодмінно знайти сина та попросити про допомогу. Річ у тім, що донька таємно від них набрала кредитів на кругленьку суму та втекла з міста, залишивши свої борги на батьків. Тепер їх повсюди переслідують кредитори, а незабаром і взагалі відберуть квартиру.
Тому батьки й вирішили звернутись по допомогу до сина. Вони слізно просили вибачення, казали як сильно люблять його та обіцяли знову стати щасливою сім’єю. Ось тільки було вже занадто пізно. Ростислав мовчки дивився на людей, що стояли на його порозі й не відчував нічого. Ні, то були вже не його батьки, а зовсім чужі люди.
Усе ж Ростик погодився їм допомогти, але тільки за одної умови — вони більше ніколи не з’являться у його житті.
Дитячі мрії хлопця про люблячу сім’ю були безжально зруйновані ще там у сиротинці, коли у свій день народження він залишився сам.
