Оксана мчала вулицями Львова до своєї другої квартири, зціпивши кермо аж до болю в пальцях. Її серце билося від люті: сусіди знову скаржилися на брата чоловіка, який перетворив її спадщину на притон. Але те, що вона побачила, увійшовши до квартири, стало справжнім ударом. Брат чоловіка розкрив їй страшну правду про зраду чоловіка, і тепер її світ розпадався на шматки. Оксана стояла перед вибором, який розривав її душу: пробачити зраду чи почати життя з чистого аркуша.
— Оксанко, це ж мій брат, йому ж ніде жити, — умовляв її чоловік Богдан, коли все починалося. — З Іриною він розлучився, куди йому діватися?
— Не хочу впускати Андрія у бабусину квартиру, — нерішуче заперечила Оксана.
— Він нічого не зіпсує, — наполягав Богдан. — Не до батьків же йому їхати?
— А чому б і ні? — схопилася за цю думку вона.
— Чоловікові сорок пʼять, соромно з батьками жити, та й особисте життя у нього є, — Богдан благаюче подивився на дружину.
— Гаразд, нехай живе, але якщо сусіди знову скаржитимуться, я його вижену! — здалася Оксана після довгого мовчання.
— Усе буде добре! — зрадів Богдан, потираючи руки.
У Богдана були свої плани на квартиру. Він хотів під виглядом «допомоги братові» використовувати її для зустрічей з коханкою, про яку його тридцятип’ятирічна дружина навіть не здогадувалася.
— Зараз же відвезу Андрія, тішу! — вигукнув Богдан, вихопив ключі й вибіг із дому.
— Так спішить, ніби сам туди переїжджає, — усміхнулася Оксана і зайнялася своїми справами.
Богдан повернувся лише через три години. Оксана, побачивши світло фар, вибігла у двір.
— Де ти так довго пропадав? Я вже й шукати тебе збиралася! — напівжартома сказала вона.
— Показував Андрію квартиру, — ухильно відповів Богдан, скриваючи справжню причину.
— Слухай, він хоч за світло й воду платитиме? — раптом спитала Оксана.
Богдан завагався, його погляд забігав. Він не обговорював це з братом.
— Знаєш, якось незручно брати гроші у рідного брата, особливо зараз, коли у нього все так погано, — сказав він з докором. — За квартиру все одно ми платимо, багато він не накрутить.
Оксана, піддавшись на умовляння, погодилася, що брати гроші у родича — негарно. Але як тільки Андрій заселився, квартира перетворилася на хаос. День і ніч там лунала музика, зʼявлялися шумні компанії, приходили різні жінки, лунали крики та сварки. Сусіди почали викликати дільничного, але той лише виписував штрафи, не в змозі втихомирити жильца.
Андрій поскаржився братові.
— Сусіди замучили, — сказав він. — Ми поводимося тихо, а вони поліцію викликають. Зроби що-небудь, бо якщо мене виженуть, тобі теж сюди закриють вхід, — пожартував він.
— Я все владнаю, але ти припини шуміти, — відповів Богдан. — Якщо Оксана дізнається, нам кінець!
— Більше не буду, — пообіцяв Андрій, але тієї ж ночі сусіди знову викликали поліцію.
Одна із сусідок, не витримавши, дізналася, кому належить квартира, і знайшла Оксану в соцмережах. Вона запитала, чи знає господиня, що там відбувається, і чи знає про візити дільничного. Відповідь Оксани вразила сусідів: вона не мала жодного уявлення.
За годину Оксана увірвалася в квартиру, палаючи від люті.
— Привіт! — усміхнувся Андрій, відчиняючи двері.
— Андрію, на тебе скартяться сусіди! — вигукнула вона. — Вимагаю, щоб ти виїхав!
— Виїхати? — здивувався він. — Вибач, але ти не виправдала довіри!
— Ти не виправдав довіри! — різко відповіла Оксана. — Забирайся!
— О, так? Тоді послухай дещо про свого чоловіка! — з єхидою кинув Андрій.
— Що ти мелеш? — вона завмерла, дивлячись на нього упрВона глибоко зітхнула, усміхнулася крізь сльози та сказала: «Ніхто не вартий моїх сліз — настав час жити для себе».
