Голос серця
«Наступний!» гукнула медсестра, коли з кабінету лікарки Олени Миколаївни вийшов черговий пацієнт.
«Доброго дня», привітався Тарас і, лагідно посміхнувшись, підійшов до столу, сів на стілець.
«Доброго здоров’я», відповіла Олена. Лікарка була молодою, і звертатися до неї по-батькові було незвично хіба що медсестра так робила.
Піднявши очі на візитера, вона одразу впізнала знайомий погляд сірих очей. Серце закалатало, але вона взяла себе в руки.
«Тарасе?» це був її колишній одноклаласник, вони в школі дружили.
Коли Олена після школи поїхала до Києва і вступила до медичного університету, Тарас залишився в їхньому маленькому райцентрі. По-перше, хворів батько, а по-друге він не зміг нікуди вступити, а на платне батько не потягнув. Мати померла шість років тому, жили вони удвох із батьком.
Перед нею сидів доросліший Тарас, він став ще гарнішим. Олена сумнівалася, що його турбує здоров’я, але все ж запитала:
«Що тебе турбує? Слухаю.»
«Скаржуся на прискорене серцебиття, особливо коли бачу тебе», відповів він із посмішкою.
«Ох, ну я піду», кинула медсестра, обмінявшись з Тарасом значучим поглядом. Все одно це був останній пацієнт сьогодні, і вона вийшла.
«Олено, я прийшов на прийом, бо ти мене уникаєш. А мені треба з тобою поговорити. Я післязавтра виїжджаю у рейс на два тижні. І мені дуже потрібно тобі щось сказати. Я розумію, що ти скажеш одружений, діти…»
У Олени з Тарасом у школі були ніжні стосунки. Разом ходили до школи, разом поверталися, ввечері гуляли або ходили до кіно. Обоє гарні, і ніхто навіть не сумнівався, що вони одружаться. Але доля розпорядилася інакше. Ще в школі за Тарасом ходила, як тінь, Марійка з паралельного класу. На перервах чатувала, після школи теж. Але він не звертав уваги на її витівки бачив лише Олену.
«Тарасику, ти все одно будеш мій. Знаєш таку стару пісню: ‘Нікуди не втечеш, закохаєшся й одружишся, все одно будеш мій’?» наспівувала вона йому, а потім голосно сміялась.
Олена вступила до медуніверситету та поїхала вчитися. Тарас залишився вдома. Відразу влаштувався на роботу, паралельно навчався на водія, хотів стати далекобійником. Потім чекав, коли його призовуть до армії. Відслужив. З Оленою майже не бачилися, вона рідко приїжджала додому на канікули.
А от після армії до нього причепилася Марійка. Працювала продавщицею на ринку, була жвава, любила випити. Одного разу Артем, друг Тараса, запросив десяток друзів до кафе на свої іменини. Марійка сіла поруч із Тарасом, а коли він виходив перекурити з хлопцями, незамітно доливала йому горілку у вино. Тарас навіть не помітив, як опянів.
«Тебе щось сильно розвезло», здивувався Артем, дивлячись на нього. «Зараз викличу таксі, відправлю тебе додому.»
Марійка миттєво підскочила:
«Я його відвезу, і так їду, вже викликала», показала телефон у руці.
Артем допоміг Тарасові сісти у таксі, і вони поїхали. Як виявилося, Марійка везе його до себе. Мати була у нічну зміну. Вона поклала його спати і лігла поруч. Що там між ними було чи не було, але вранці Тарас прокинувся, а біля нього Марійка.
Він взагалі не памятав, як опинився у неї. Марійка теж прокинулася і засміялася. У цей момент двері відчинилися, і на порозі зявилася її мати.
«Оце так! Марійко, бачу, у тебе гості Ну ви даєте!» і хлопнула дверима.
«Ой, мама повернулася з ночної. Довго ми з тобою дрімали. Та й не дивно після такої бурхливої ночі!» сміялася дівчина. «Тарасе, тепер ти мусиш на мені одружитися, тим паче мама нас у ліжку застала.»
Тарасові й так було погано, сильно боліла голова, а тут ще й Марійка з весіллям. Він трохи злякався. Був занадто порядним. Та й Олену все ще любив. Сподівався, що після інституту вона, може, повернеться сюди працювати.
«Я піду, Марійко», сказав він, підводячись із ліжка. «Погано себе почуваю.»
«Розумію, ти ж учора перебрав», посміхалася вона. «Давай проводжу.» На прощання повисла йому на шиї й томно прошепотіла: «До вечора, коханий, подзвонимо.»
З того часу Тарас так і не зміг позбутися Марійки. Незабаром вона повідомила, що чекає від нього дитину, і довелося одружитися.
Коли Олена дізналася, що Тарас одружився, теж дала згоду однокурсникові Вікторові, який довго її добивався. Вийшла за нього заміж.
«Сумніваюся, що кохаю Віктора», думала вона, хоча вже була його дружиною. «Якась неначе несправжня наша сімя. Бачимося рідко він у одній лікарні, я в іншій поліклініці.»
Олена бачила, що Віктор не той чоловік, про якого м
