Я дав своїм дітям своє прізвище. Тепер я зобовязаний їх утримувати, а вона живе собі щасливо разом із їхнім біологічним батьком.
Розповім вам, як я, з веселого хлопця, перетворився на офіційний банкомат для двох дітей, які пишуть мені тільки коли їм треба гроші в кіно, але ігнорують мене на Різдво.
Все це почалося три роки тому. Я познайомився з Оксаною неймовірна жінка, розлучена, має двох дітей: 8 і 10 років. Я закохався по вуха. Повністю осліплений своїми почуттями. Вона мені постійно повторювала:
«Діти тебе так люблять!»
І я, як справжній дурень, їй вірив. Звісно любили! Я ж їх щосуботи та неділі возив у парк розваг.
Одного дня, в тих самих розмовах, коли люди кажуть явно доленосні дурниці, Оксана сказала:
Мені так сумно, що в дітей прізвище не їхнього батька. Він ніколи їх офіційно не визнав.
Я, у своєму геніальному моменті (так, це іронія), кажу:
Я можу всиновити їх. Вони ж усе одно для мене як рідні.
Знаєте, у фільмах буває момент, коли час зупиняється, і голос за кадром каже: «Саме тоді він зрозумів, що все закінчиться погано»?
У мене такого голосу не було. Але мав би бути.
Оксана розплакалася від щастя. Діти мене обняли. Я відчував себе героєм. Дурником-героєм, проте героєм.
Проходили ми все адвокати, нотаріуси, судді. Діти офіційно стали Богдан Тимченко та Соломія Тимченко а прізвище моє. Я був щасливий. Оксана була щаслива. Навіть скромну «родинну церемонію» ми зробили з тортом.
Шість місяців потому. ШІСТЬ.
Оксана каже:
Треба поговорити… Не знаю, як тобі сказати, але… Степан повернувся.
Який ще Степан? питаю, хоча й так розумію.
Біологічний батько дітей. Він змінився, подорослішав. Хоче повернути сімю.
Я онімілий стою. Справжній шок.
Що ти будеш робити?
Дам йому шанс. Заради дітей, ти ж розумієш?
Звісно розумію. Я розумів це настільки чітко, ніби хтось підсвітив мені на вихід яскравим написом.
Оксано, я ж їх всиновив. Вони по закону мої діти.
Так, так… потім розберемось. Зараз головне щоб у дітей був батько.
«Потім розберемось».
Ніби йдеться про оплату Інтернету.
Пішов я до свого адвоката. Той аж ледь кавою не вдавився.
Ти офіційно всиновив їх?
Так.
Тоді ти їхній батько. З усіма обовязками: аліменти, школа, медицина, все до дрібниць.
Але я більше не з їхньою мамою…
Не має значення. Батько ти. Так працює закон.
І от зараз я плачу аліменти Оксані, яка щасливо живе зі Степаном у МОЇЙ квартирі. Бо «діти мають жити стабільно, не можна їх переселяти».
Моя ж квартира. Куплена мною. Але я зїхав, бо «для дітей це буде травма».
Знаєте, що найкумедніше? Степан, який роками не давав і копійки, нині водить їх у парк, на футбол, і він тепер у них сімейний герой.
А я щомісяця отримую листа від адвоката:
«Зараховано аліменти: 20 000 гривень»
З сумним смайлом. Від того не легше.
Минулого місяця Богдан мені написав:
Привіт, можеш ще трохи надіслати? На нові кросівки хочу.
А Степан не може купити?
Він сказав, ти мій законний тато. Він просто тато по душі.
Тато по душі.
Як зручно. А я тато по банківському рахунку.
Всиновлення майже не розривається. Суд бачить у тобі лиходія, який хоче «відмовитися від дітей».
Друзі вже не співчувають.
Чувак, в який момент ти подумав, що це класна ідея?
Я був закоханий.
Закоханість мозок не повинна вимикати.
Права правда.
Тепер, коли бачу когось із дітьми, які їм не рідні, хочеться кричати:
«НЕ ПІДПИСУЙТЕ! Будьте собі дядьком, хлопцем, ким завгодно АЛЕ НЕ ПІДПИСУЙТЕ!»
Моя мама тільки сказала:
«Любов з тебе дурня зробила»
Та так обняла, що ще сильніше защеміло в грудях.
Вчора знов:
«Додаткові витрати: шкільне приладдя 3500 грн»
Додаткові… Ніби школу щороку не треба збирати.
А Оксана викладає фотографії зі «щасливою сімєю».
Діти з моїм прізвищем обіймають того, хто їх покинув.
Кульмінація? Соломія (яка у 10 вже має Instagram…) у своєму біо написала:
«Донька Оксани й Степана »
Моє імя? Ніде.
Я анонімний спонсор їхнього життя.
Ось так я зараз: сам, мінус 20 000 гривень кожного місяця, і двоє «дітей», які пишуть лише по гроші, із чітким усвідомленням, що я наробив найбільшу дурість із усіх з кохання.
Єдина радість на запитання «маєш дітей?» можу відповісти «так» і розповісти цю кумедну історію за вечерею. Всі сміються.
Я ж лише всередині себе плачу.
А ви? Підписували щось «із кохання», що вам пізніше дорого обійшлось… Чи я єдиний геній, який подарував прізвище і банківський рахунок в одному пакеті?
