**Щоденник**
Сьогодні був дивний день. Ніби звичайний, але відчувалося щось не так.
Мамо, можна я завтра не піду до школи? Знову болить голова, Степан стояв у дверях кухні, тримаючись за косяк.
Маріана відвернулася від плити, де помішувала борщ. Син справді виглядав змученим, під очима синці.
Знову? Степане, це вже третій раз за тиждень. Може, до лікаря сходимо?
Не треба. Просто втомився. Дома можу побути?
Подивимось зранку. А поки що роби уроки.
Я вже зробив.
Усі? І математику?
І математику.
Маріана підійшла, торкнулася лоба. Температури, здається, немає. Але він останнім часом якийсь млявий. Раніше не міг на місці всидіти, а тепер годинами дивиться у вікно.
Степане, у школі все гаразд? Хтось не чіпляється?
Усе нормально, мам. Просто голова болить.
Пішов до кімнати. Я повернулася до плити, але тривога не відпускала. Вісім років ростиш дитину, здається, знаєш її наскрізь, а потім раптом розумієш щось відбувається, а що саме не збагнеш.
Ввечері прийшов чоловік, Олексій. Втомлений після зміни, але побачивши моє занепокоєне обличчя, одразу насторожився.
Що трапилося?
Та Степан знову на головний біль скаржиться. Третій раз.
То може, до лікаря?
Кажу ж йому не хоче. Може, справді перевтомився? Кінець четверті, контрольні.
Олексій пішов до сина. Я чула, як вони розмовляють пошепки. Потім він повернувся, сів за стіл.
Каже, усе нормально. Але погодився завтра до лікаря.
Добре. Запишуся зранку.
За вечерею Степан майже нічого не їв. Випив чаю й попросився спати. Ми з Олексієм переглянулися.
Може, закохався? припустив він. У цьому віці буває.
Ще рано. Всього вісім років.
Ну хто знає. Діти зараз швидко дорослішають.
Я прибрала зі столу. В голові крутилися думки. Може, у школі щось сталося? Або захворів чимось серйозним?
Уночі кілька разів заходила до нього. Ворочався, щось бурмотів. Я поправила ковдру, погладила по голові. Він відкрив очі.
Мам?
Спи, серденько. Усе добре.
Мам, ти мене любиш?
Звісно, люблю. Найбільше на світі.
А якщо… якщо я не твій?
Я завмерла.
Що за дурниці, Степане? Ти ж мій.
Він повернувся до стіни. Я вийшла, але сон не йшов. Звідки такі думки у восьмирічного хлопця?
Зранку він сам схопився, поснідав, зібрав портфель.
Мам, я до школи піду. Голова не болить.
Точно? Може, до лікаря?
Не треба. Я здоровий.
І побіг, не давши мені оговтатися. Я дивилася у вікно він йшов подвірям швидко, ніби кудись поспішав.
День минув у звичайних турботах. Але тривога не відступала. Хотіла подзвонити вчительці, але передумала. Не хотілося виглядати панікою.
О третій подзвонили у двері. Я відчинила. На порозі стояли незнайомці чоловік і жінка.
Доброго дня. Ви Маріана Олегівна Довгань?
Так. А ви хто?
Мене звуть Богдан Іванович Коваль. Це моя дружина Софія. Нам треба поговорити.
Про що?
Вони переглянулися. Жінка кивнула, ніби підбадьорюючи.
Про вашого сина. Про Степана.
Я напружилася.
Що з ним? У школі щось трапилося?
Ні, у школі все гаразд. Можна увійти? Розмову довго вести.
Я вас не знаю.
Жінка крокнула вперед. В очах сльози.
Будь ласка. Це дуже важливо. Ви повинні віддати нам дитину. Ми його справжні батьки.
У вухах загуло.
Що? Яка нісенітниця? Степан мій син!
Послухайте, чоловік дістав із папки документи. Восемь років тому у пологовому була помилка. Дітей переплутали.
Ідіть геть! Зараз викличу поліцію!
Маріано Олегівно, будь ласка, вислухайте нас, жінка схлипнула. Ми теж виховували дитину вісім років. Любили її. А потім зясувалося…
Що зясувалося?
Наш син… тобто хлопчик, якого ми виховували… захворів. Потрібно було переливання крові. І тоді виявилося, що група не збігається. Зробили тест ДНК.
Я трималася за косяк. Ноги підгиналися.
І що?
Він не наш біологічний син. Ми почали зясовувати, шукати. Звернулися до пологового. Там перевірили архіви. В ту ніч, коли я народжувала, було лише два хлопчики. Наш і ваш.
Це якась помилка.
Ми зробили тест із хлопчиком, якого виховували. Потім… взяли зразок ДНК вашого сина.
Як взяли? Коли?
Чоловік відвів погляд.
Вибачте. Ми кілька днів спостерігали за ним. Взяли стаканчик із-под соку, який він викинув.
Ви стежили за моєю дитиною? Це злочин!
Ми мали знати правду. Тест показав збіг. Степан наш біологічний син.
Я відступила в коридор, сіла на стілець. Вони стояли на
