Віддайте нам ключі від вашого заміського будинку, ми там приживемося, подружжя дозволило друзям пожити на дачі, навіть не замислившись про наслідки.
У Івана занедужала матір, тому з дружиною, Оксаною, вони залишилися вдома на Свята. Зустріли Новий рік у затишку кухні, вишиті рушники, запах куті тиша і родинний затишок. Друзі, Ганна та Мирон, були трохи розчаровані, що поїздка на дачу до Івана й Оксани зірвалася через хворобу хто ж знав, що пані Валентина відразу на свята прихворіє?
Оксана почувалася винною, хоч розуміла, що все сталося спонтанно. І ось другого січня Ганна телефонує, голос у неї трохи ображений: Такий сумний Святий вечір, у нас тісно, бабуся Мирона перебралася до нас у неї вдома з опаленням щось негаразд! Тепер сидить тут до кінця свят, і не знаю, чи вціліє мій шлюб. Серйозно!
Мені шкода, співчутливо сказала Оксана. Може чимось допоможу? Бог знає, як важко, коли вдома хвороба.
Даш нам ключі, і ми з Мироном переселимось на вашу дачу… Свекруха хай залишається в квартирі, сама собі нерви тріпає!
Оксана задумалась. Що Іван скаже? Дача наче спільна, але папери на нього. І довелося йти на кухню, радитись з чоловіком.
Добре, погодився Іван після розмови. Але хай самі все вирішують, до нас жодного слова.
Ганна зраділа, голос її потеплів: Дякую, Оксано, вже дзвонитиму, звітуватиму! Пара вилетіла із міста, везучи із собою мрії про відпочинок. Але засніжені дороги, наче пух із нічних хмар, завалили шлях навіть їхній позашляховик застряг у заметах. Мирон дзвонить: Що робити?
Оксана згадує: Є тракторист із сусіднього села, Іван його знає. Я кину номер. Та селянин не бере трубку святкові дні. Дзвонити Івану. Той крекче, дзвонить трактористу, нервово струшує руками.
Тракторист приїхав лише через годину, сніг прибрав, але ґанок заритий, лопата знадобилася. Мирон силоміць штовхає двері, врешті-решт заходить до дому, мов у казкову криївку. А котел ледве жевріє: його варто поладнати. Виявляється, Мирон не розуміє цієї старої залізяки годину пояснює Іван по телефону, де що і за порядком; круговорот незрозумілих деталей і клапанів.
Ганна дзвонить по кожній дрібниці: Де сковорідка?, Де рушник?, Чому холодно?, Як до лазні пройти? Роздратування Оксани зростає, як сніжна куля. Ввечері вони з Іваном просто вимикають телефони у вухах тиша, яку несе засніжене подвіря.
Вранці десятки пропущених викликів: В бані дим! Трохи не згоріли! голос Ганни тремтить. Закривати трубу треба було, ти не сказала! Ганна лає Оксану, мов дитину.
Я й гадки не мала, що ви лазнею на перший день скористаєтеся
Та у гостях маємо все пробувати, ображено відповідає Ганна.
Користуйтесь на здоровя, розгублено каже Оксана.
Згодом: Мангала немає! Як мені шашлик робити?! Де? Як? Ганна невдоволено скаржиться, що Оксана не попередила. Мангалу немає, а старий зламався, відповідає Оксана. То купіть одноразовий у селі!
І справді, після цієї розмови Ганна перестає турбувати. Мабуть, зрозуміла господиня і без її порад заморилась.
Наступного дня Іван питає: Щось тихо Може, глянути, як вони там? На дзвінки Ганна не відповідає, лише пише: Все добре. Іван і Оксана вирішили нехай користуються дачею, головне, до кінця свят жодного втручання.
Як тільки Валентина трохи одужала, настала хвилина перевірки: Треба за ключем на дачу скоїтись. Та й подивитися, як усе виглядає після гостей, говорить Оксана.
Добре, я зїжджу. Погляну і на лазню, ствердно відповів Іван.
Оксана попередила Ганну, що чоловік приїде. Але до вечора Іван повернувся похмурий, мов хмара перед грозою, не хотів говорити про те, що побачив. Оксана не знала, що й думати, доки Ганна сама не зявилася із дзвінком: Заходи на чай! Треба поговорити.
Свекруха пішла? перепитала Оксана.
Так, нарешті, посміхається Ганна, все вже налагодилось. Ось, тримай, тягне папірець. Порахувала витрати, що ми мали на вашій дачі. Тракторист, електрична лопата, мангал, вугілля, ґрати для гриля, нові лампи та навіть ефірні олії для лазні.
Це все що ви купили на дачі?
Так, і залишаємо вам! Тож розділимо витрати навпіл, бо ж користуватиметеся разом.
Оксана трохи посміялась:
Ганно, це не готель, тут шампунів не лунають. Електрична лопата й мангал купили з власної ініціативи, нам не треба, можете забрати собі. Як і аромамасла, і вугілля. А дорогу чистили для себе. За лампочки заплачу, дякую, а більше ні.
Оксана перевела сто гривень за лампочки на картку Ганни і пішла, навіть не попрощавшись. Потім вони з Іваном зібрали речі друзів у коробку і відправили їм Новою поштою аби не лишатися в боргу.
Свекруха нарешті одужала, і сімя знову на вихідних подорожувала до дачі. А Ганна з Мироном втратили привілей. Дружба розчинилась у повітрі, як марево сну, і щедрі господарі більше не довіряли своє майно нікому, дивуючи колишніх друзів своїм дивакуватим і загадковим поводженням.
Ми ж так старалися, а вони? бурчала Ганна, гортала чек на електричну лопату, що лишився у дачному столі, а номер Оксани набирала вже автоматично, як уві сні, що ніяк не може скінчитися.
