Віддай його! Навіщо ти тягнеш такого брата у нову сім’ю? Ольга нізащо не погодиться нести таку ношу все життя. У Ігоря все частіше опускались плечі, коли він дивився на брата. Він прекрасно усвідомлював, що сім’я нареченої одразу вижене його з дому, варто лише розповісти про Рижуна. Але ж Ігор так кохав Ольгу, і з пропозицією уже не міг далі тягнути. Та й можливості нової родини дозволили б покращити стан брата. Як можна було відмовитись від рідного брата?
Він спочатку навіть не повірив у своє щастя, адже життя не було легким ніколи. В той день йому заздрили усі друзі. Ольга виглядала наче богиня з грецьких міфів. Струнка, висока, з очима кольору неба та прекрасним каштановим волоссям. Олег раніше не зустрічав подібної краси дівчини.
Не було людини на тій вечірці, хто б не спостерігав за нею! А вона, спокійно сидячи у м’якому кріслі з келихом білого вина, переглядала книгу з ілюстраціями картин відомих художників. Інші ж гості були зайняті виключно вечіркою та новими знайомствами. Ігоря більше зацікавили картини, які висіли на стінах. Це був його перший вихід між люди за багато років, а картини ковтком повітря від щоденних проблем.
Він з радістю прийняв це запрошення у гості. Хотілось хоч на вечір забутись і відчути себе знову молодим.
Якого ж шуму навела поява прекрасної незнайомки! Двоє найсимпатичніших молодиків почали навперебій пригощати гостю різними смаколиками. Вирівняли спини, закинули волосся назад і всіма силами намагались привернути до себе її увагу. Вони просто оточили її з усіх сторін.
Хлопці старались з усіх сил. Але вона все не реагувала на них. Тому через деяких час всі спроби були залишені, а розчаровані молодики перемикнулись на інших красунь. І не дивно: цим двом мало хто міг скласти достойну конкуренцію.
Ігор відчував себе не у своїй тарілці у звичайних джинсах та простенькій сорочці. Він не вмів, та й не мав хисту до стильних поєднань одягу. Найближчий друг час від часу по-доброму називав його селюком. Якоюсь мірою він мав рацію.
Та й модна зачіска мало займала думки Ігоря. Яскраво-руді кучері рідко слухались, а великі зелені очі здавались чужими. Проте Ігор сам не усвідомлював сили своєї краси. Зате навколишніх вона не залишила байдужими.
Від споглядання картин Ігоря відволік дзвінок. Саме в цей момент вони помітили один одного. Дівчина була ніби здивована тим, що побачила його. А він знітився і поспішив додому. Досить швидко зібрався і побіг до зупинки.
-Хлопче, поверніться! Куди ж без телефону? — почувся голос за спиною. Ігор, не дивлячись їй в очі, забрав телефон незграбними руками і уже повернувся, щоб піти.
-Я Вас розчарувала чимось? Мене звати Ольга, а Вас? Можу я розраховувати на горнятко кави для завершення вечора? І вони повільно рушили у пошуках кафе. Місяці потому вона розповість Ігорю, що в той вечір залишила свою подругу одну на вечірці, аби побути хоч трішки з ним.
Ця подруга, Настя, довго не вірила їм. І говорила, що Ігор — це черговий експонат в колекції Ольги. Але експонат особливий, який читати вміє. Усіх є попередніх хвилював виключно зовнішній вигляд та наявність гаджетів останньої моделі. А тут підвернувся Ігор, коли вже зовсім було тоскно. Та й він ненадовго, максимум пів року будуть разом. А тоді Ольга вийде далі на полювання.
Настя прорахувалась. Ольга з Ігорем стали не розлий вода. Інколи так стається, що з першої хвилини і ні дня один без одного. Якби це не прозвучало, родина Оліна також прийняла його як рідного. Через тиждень він уже був знайомий Михайлом Яковичем та Єлизаветою Микитівною.
Обоє працювали доцентами в найдорожчій академії міста і керували приватною художньою галереєю.
— Досить здібний хлопець. Симпатичний, простодушний та надійний. Буде працювати на благо сім’ї, з дружини пилинки здуватиме. А якщо ще причесати, то й рівнею для дочки стане!- розмірковувала колега матері.
Ігор літав на сьомому небі від щастя. Він був готовий гори звернути заради Ольги. Хіба може щось затьмарити їхню радість? Так, може. Ласкаве ім’я якому Рижун. Особлива людина, особливий менший брат Ігоря. Про нього він так і не наважився розповісти.
Проте далі тягнути можливості не було.
Для інших Рижуна звати Олексієм. Але коли Ігор спостерігай за цього рудим наче вогонь волоссям та веснянками на усміхнених щічках, то називав його не інакше як Рижун.
Мама хлопців померла майже одразу після народження молодшого. А батько не захотів виховувати “особливого” синочка.
— В мене можуть народжуватись лише здорові та сильні діти. А цей точно не мій. — сказав батько на поминках, та й пішов шукати кращої долі. Ігор саме закінчив школу і заледве став повнолітнім. Інших родичів у них не було, тому старший брат взяв опікунство над меншим. Догляд за особливою дитиною також був особливим, тому Ігор відразу знайшов роботу і спеціалістів для братика.
Та на цьому випробування долі продовжились. Виявилось, що будинок матері, в якому жили брати, успадкувала її тітка. Жила вона за кордоном, доля невідомих їй племінників мало кого цікавила, тому житло швидко продали через посередників. Ігорю довелось шукати нового притулку. А відповідно і ще одну роботу.
Він працював зранку до ночі, а коштів заледве вистачало на їжу, оренду житла та лікарів для брата. З часом Ігор потоваришував із старенькою сусідкою, Оленою Василівною, і вона погодилась приглядати за Рижуном, поки Ігор на роботі. А працював він тяжко: зранку був підсобником на виробництві, а ввечері працював електриком. Щастя, що перед смертю матері встиг закінчити курси. Так і проходили дні, аж тут в його житті трапилась Ольга.
Одного разу вони втрьох пішли на прогулянку: Ігор, Ольга та її подруга Настя. В парку відпочивало багато сімей з “особливими” дітками. Раптом Настя завела розмову про необхідність ізолювати таких людей.
— Вони ж лише баласт, ноша усього суспільства. І користі від них ніякої. А от такі як ми, молоді та здорові, зможемо принести щось суспільству.
— Їх усім разом потрібно зібрати і залишити в спеціалізованому будинку! — вигукнула Настя.
Ігор забув, як потрапив додому. Від злості та образи він спалахнув і пішов, навіть не попрощавшись.
Та й крім Оліної подруги усі навколо твердили:
Віддай його! Навіщо ти тягнеш такого брата у нову сім’ю? Ольга нізащо не погодиться нести таку ношу все життя.
У Ігоря все частіше опускались плечі, коли він дивився на брата. Він прекрасно усвідомлював, що сім’я нареченої одразу вижене його з дому, варто лише розповісти про Рижуна. Але ж Ігор так кохав Ольгу, і з пропозицією уже не міг далі тягнути. Та й можливості нової родини дозволили б покращити стан брата. Як можна було відмовитись від рідного брата?
Ігор був сміливіший свого батька, тому відмовлявся від цієї думки.
Навіть якби Олена Василівна погодилась залишитись з Рижуном, Ігор дуже любив брата. Сама думка про розлуку викликала в ньому хвилю відчайдушного болю. А Оля ніби не помічала нічого. Проводили час вони або на прогулянці, або у неї вдома з батьками. Він соромився приводити таку красуню в орендовану квартиру.
Через декілька місяців Ігор все-таки зробив Олі пропозицію. Вирішив, що про брата скаже пізніше. Поки потрібно займатися підготовкою до весілля. А уже під час медового місяця можна обговорити це питання.
Як тільки в Ігоря був черговий вихідний, вони з Рижуном вирішили пройтись по місцевих вулицях. Така чудова літня пора почалась. Рижун радів сонечку та свіжому повітрю наче немовля.
А здалека за ними спостерігала Оліна подруга, хитрим поглядом оцінюючи обох. — Оля ще знайде собі сотню прихильників. — лунало в думках Насті. — Про себе потрібно спочатку думати. І у неї визрів новий план.
Ігор допомагав Олені Василівні зібрати речі Рижуна для поїздки в санаторій, коли двірний дзвінок несподівано залунав.
— Це моя карета! — скрикнув Рижун і побіг відчиняти гостям.
Ігор ледь під землю не провалився, коли почув знайомий голос.
Він зібрав усі сили, щоб вийти у вітальню — там його чекала Ольга з батьком, а позаду виглядала Настя. Михайло Якович дивився на нього похмурим поглядом, Оля стояла бліда без єдиного звуку. Лише Настя хитро посміхалась в куточку.
— Доброго дня, дядьку! У Вас такі гарні вуса? Де ви їх знайшли? — Рижун був вражений новими гостями і прагнув з ними знайомства. Тому простягнув праву руку Оліному татку, як його вчив старший брат. Перед очима Ігоря промайнуло все життя. Оля віддасть назад обручку, а її батько назавжди закриє перед ним двері свого дому.
Аж раптом сталось неймовірне!
-Який ти сильний! Справжній козак! — Михайло Якович з посмішкою потис руку Рижуну і продовжив — Хочеш проїхатись по місту? А потім можемо сходити і зоопарк — там такі високі жирафи живуть!
Здавалось більше всіх була збита з пантелику Настя. Вона все уявляла по іншому — Олін батько мав заборонити їм весілля, а вже тоді Настя б втішила нещасного Ігоря і сама б стала йому вірною дружиною. А цього “ненормального” можна і здати куди-небудь.
-Він просто неймовірний. Як ти міг його приховувати? — здавалось Михайло Якович був зачарований Рижуном.
— Невже ти думав я тебе осуджу? — тихо прошепотіла Ольга. Ігор просто обняв її і боявся відпустити, нерви його були наче струни і все здавалось сном.
Михайло Якович веселився в компанії Рижуна весь день. А для Єлизавети Микитівни ніби й не існувало нікого окрім нього. Вони оточили його любов’ю та турботою наче рідні батьки.
Коли Рижун заснув після насиченого дня, Михайло Якович покликав Ігоря на терасу для розмови. “От і казочці кінець…” подумав він. Не може бути усе так добре, просто вони виховані і осоромились його сварити при молодшому. А зараз все закінчиться, і більше вони в цей дім ні ногою… В Ігоря голова запаморочилась від хвилювання.
-Його звали Сашко. Мого старшого братика. Він був таким же світлим як і твій брат. — почав несподівано Михайло Якович. — Батьки хотіли приділити всю увагу мені, я був здоровий. Їх хвилювало лише моє майбутнє. Тому Сашка вони віддали в дитячий будинок. Він не пережив і двох зим. Я досі за ним сумую. І тобою захоплююсь, що з братом залишився. Але ж ти міг нам одразу все сказати? Ігор, Ігор… — схилив голову Олін татко.
— Вибачте… Я просто думав, що.. Так, я помилився. Ви дійсно добрі люди, таких рідко зустрінеш. — видихнув Ігор.
А потім було весілля. І радість. Найкрасивішим гостем на ньому був Рижун з яскраво-вогняним чубом і веснянками на усміхнених щічках.
