Долю свою знайдеш, дитинко. Не слід поспішати, бо на все воля Божа й свій час
У Ганни з дитинства була незвичайна, трохи дивакувата звичка. Щороку, саме у грудневі дні перед Новим роком, вона ходила до відомої київської ворожки. В столиці жінок, які віщують майбутнє, знайти неважко одна зникне, інша на її місці зявиться.
Ганна відчувала себе самотньою. Як би не старалася познайомитися з добрим хлопцем, усе було марно. Всі порядні хлопці ніби зникли з міста наче їх давним-давно розібрали
Цього року твоя доля обовязково зустрінеться! сказала кароока ворожка, уважно вдивляючись у прозорий маятник.
А де я його знайду? нетерпляче перепитала Ганна. Мені щороку це обіцяють, а роки летять долі нема
Мене до вас направили як до найкращої ворожки Києва. Я хочу точну адресу! Інакше всім у Подолі розкажу, які ви шахрайки, сердито перебила дівчина.
Ворожка тільки закотила очі й подумала, що сьогодні їй випала важка клієнтка не відчепиться поки не отримає відповідь. Довелося щось придумати, бо Ганна могла просидіти в її кухні до самого вечора.
У потязі зустрінеш, впевнено видала з заплющеними очима. Бачу: він високий, світлявий, обличчя красиве мов казковий лицар.
Оце так! засяяла Ганна. А коли, і в якому потязі?
Перед Новим роком, засміялася ворожка. Їдь на Центральний вокзал, обери напрямок, що серце підкаже
Дякую! щасливо видихнула дівчина.
Ганна вийшла з підїзду невеликого будинку на Лукянівці, швидко зупинила таксі, й поїхала на вокзал. Майже на авто вокзалі її запал трохи згас дивилася на табло потягів, а який саме квиток обрати, не знала.
Куди їдете? невдоволено запитав касир у віконці.
До Львова На тридцять перше грудня, купейний вагон, ледве вимовила Ганна.
Вже уявила, як сидить у затишному купе, із склянкою гарячого чаю, двері відкриваються а навпроти стоїть її суджений
Дома Ганна швидко склала речі необхідні для короткої поїздки, бо вже опівночі мала їхати у поїзді
Вона не думала про те, що робитиме опинившись у незнайомому місті на свято. Єдине бажання щоб слова ворожки скоріше збулися.
Ох, як боляче було усвідомлювати свою непотрібність… Особливо гостро це відчуття ставало у передсвяткові дні, коли всі довкола готувалися зустрічати Новий рік у колі родини, купували подарунки, готували смаколики. Всі, крім неї
За кілька годин Ганна сиділа в купе потягу з чаєм у руках. Залишалося тільки чекати, коли увійде той самий принц.
Доброго здоровя, дитино! кинула огрядна бабуся, втаскуючи в купе велетенську торбу. Де моє місце?
Он там розгублено відповіла Ганна, показуючи на полицю навпроти. Ви впевненні, що це ваш вагон?
Та звісно, люба! усміхнулася жіночка, сіла навпроти.
Вибачте, дозвольте пройти, захвилювалася Ганна. Враз відчула всю безглуздість своєї затії. Пустіть, я не їду, передумала!
Зачекай, тільки речі сховаю, сказала бабуся, нічого не розуміючи.
Ось Поїзд рушив, тяжко зітхнула дівчина. Що тепер?
А чому захотіла вийти? Щось забула? допитувалася старенька.
Ганна просто відвернулася до вікна, бо знала сама себе загнала в халепу, чужим людям тут провини нема.
Тим часом Марія Іванівна, так звали стареньку, дістала ще теплі з печі пиріжки й почала частувати супутницю.
Я до доньки у гості їздила, пояснювала старенька. Тепер поспішаю у Боярку додому, син із нареченою приїдуть, разом Новий рік зустрічати будемо.
Оце вам пощастило А я, мабуть, Новий рік на вокзалі зустріну, гірко відповіла Ганна.
Розговорилися, і Ганна зважилася розповісти Марії Іванівні про поїздку до ворожки.
Та, голубонько, дурниці це все! Чого до шахрайки ходити? пробурчала бабуся. Знайдеш свою долю, та поспішати не треба. На все свій час
Вранці Ганна вийшла на пероні львівського вокзалу, вперше бачила це місто. Допомогла бабусі вибратися з вагона, а відтак зупинилася, не розуміючи, куди йти.
Дякую, Ганно! З прийдешнім кожному! привітала Марія Іванівна.
І Вас так само! сумно відповіла дівчина.
Бабуся міркувала, як вдихнути в Ганну трохи радості. Було їй жаль незнайомку, яка мусить зустрічати Новий рік десь на вокзалі.
Ганно, ходімо до мене! запропонувала раптом бабуся. Ялинку прикрасимо, святковий обід накриємо
Що ви, дуже незручно, розгубилася Ганна.
А на вокзалі не незручно? підмигнула Марія Іванівна. Йдемо. Все вирішено!
Ганна погодилася. Бабуся була права на вулиці мела хуртовина, а тинятись серед чужих людей лишнім було б до сліз.
Тарас із Катрусею вже вдома! мовила жінка, відчиняючи двері власної квартири.
Тарас, високий, світловолосий хлопець із добрими очима, стояв біля ліфта, щоб допомогти матері. Забрав її речі, привітався.
Тарасе, а я маю гостю доньку моєї шкільної подруги, Ганночку! підморгнула Ганні.
Вітаю у Львові! Заходьте, будь ласка! відповів хлопець.
Ганна поглянула на нього, й серце її раптом тьохнуло саме такий хлопець їй уявлявся в потязі Чи не жарт знову доля піднесла?
А де Катруся? запитала мама.
Мамо, Катруся поїхала і більш не повернеться. Не хочу це обговорювати, насупився Тарас.
Ну, гаразд розгубилася мама.
Увечері вся родина сиділа і проводжала старий рік.
Ганно, а надовго до нас? усміхався Тарас, докладаючи до тарілки олівє.
Та ні Вранці маю їхати, сказала з сумом дівчина.
Їй зовсім не хотілося залишати цей теплий, родинний Львівський дім. Здавалося, що знає Марію Іванівну та Тараса ціле життя.
Ну й куди поспішати? обурилася бабуся. Побудь ще трохи, дитино.
Справді, лишайся! Зимова ковзанка тут поруч, завтра підемо разом. Не поспішай, попросив Тарас.
Вмовили, усміхнулася Ганна. Залишаюся із задоволенням.
А наступного Нового року вони вже зустрічали свято вчотирьох: Марія Іванівна, Тарас, Ганна та маленький Любомир
А ви вірите у новорічне диво?
