**Щоденник: Любов на все життя**
У чотирнадцять років на Олену обрушилися домашні клопоти, догляд за хворою матірю, та ще й треба було добре вчитися в школі. Вона мріяла стати лікарем.
Мамо, закінчу інститут і вилікую тебе. Ти все одно одужаєш. Ти ж у мене ще молода, говорила вона матері.
Та сама нишком плакала у своїй маленькій кімнатці від образи й безсилля. Жили вони втрьох у місті, але в приватному секторі, у своєму домі. По суті, та ж саме село. Усе на виду. Батько ніколи ні в чому не допомагав матері, навіть нормально не розмовляв ні з нею, ні з Оленою, був грубий. Доброго слова від нього ніхто й ніколи не чув. А коли Марія захворіла, він зібрав речі й пішов з дому.
Олена спершу не звернула уваги, що батько збирає речі мало куди по роботі посилають, але стало зрозуміло, коли він уже біля дверей сказав доньці:
Я йду від вас назавжди. Таке життя не для мене, та ще й з хворою дружиною. Мені потрібна здорова жінка, а хвора А ти вже доросла, впораєшся. Гроші висилатиму поштою.
Донька подумала, що це жарт, але зрозуміла не жарт, коли двері з тріском замкнулися за батьком. Марія лежала й усміхалася, а донька остовпіла.
Мам, чому ти радієш? Як житимемо?
Якось проживемо, донечко. А що ми від нього бачили? Злість і грубість. Сходи до дядька Віті, скажи, що я просила зайти.
Добре, мамо, зараз, відповіла Олена й пішла до сусіда навпроти.
Вона давно помічала, що дядько Вітя дивиться на її матір якось особливо. Батько ніколи так не дивився. Віктор завжди їм усміхався, говорив мамі компліменти. На День народження дарував квіти й коробку цукерок, звісно, коли батько не бачив. Олена все помічала, але нічого не питала. Їй теж діставалися цукерки.
Батько ж ніколи не дарував подарунків ні дружині, ні доньці, навіть з Днем народження не вітав. Марія поводилася гідно, як належить одруженій жінці, хоча сусідки-баби й шепотіли, що вона «вертлява». А одного разу, коли Олені було тринадцять, вона почула, як Віктор зізнається матері в коханні.
Марієчко, я завжди поруч і кохатиму тебе. Навіть не сумнівайся. Щоб не сталося, знай я твій.
А мама засміялася й відповіла:
Ех, мені доля інша випала, і додала: Не треба, Вітьку, ніяких зізнань.
Олені йшов чотирнадцятий. У неї самої вже крутилися хлопці в голові, тому вона розуміла: Віктор кохає її матір. Але поводився стримано, ненавязливо, не компрометував перед сусідами. Та він і справді завжди був поруч. Олена мимоволі порівнювала батька й дядька Вітю порівняння було не на користь батька. Сама вона ставилася до Віктора тепліше.
Коли Олена підросла, то спитала у матері:
Мам, чому ти вийшла за батька, а не за дядька Вітю?
Марія тоді розсердилася й нічого не пояснила, а більше Олена й не питала.
А невдовзі трапилося лихо. Мати впала й зламала ногу в двох місцях. Здавалося, вже одужувала, але їй знову погіршало. Виявилося, на кістці утворився нарост. Марія не могла наступати на ногу й не піднімалася з ліжка. Батько не збирався доглядати саме тоді він і пішов з дому назавжди. Олена так нічого про нього й не дізналася. Та їй було байдуже.
Поки Марія лежала, Віктор пропонував допомогу через Олену, діставав ліки й передавав.
Коли Олена прийшла до Віктора, він одразу зрозумів, що щось трапилося. Він жив один, але в домі був порядок.
Дядьку Вітьку, мама просила, щоб ти зайшов до нас, вимовила вона.
А як же твій батько? Йому не сподобається.
Та батько нас кинув. Учора ввечері пішов назавжди, так і сказав.
Більше Вікторові нічого не треба було казати. Він одразу прийшов до них. Довго сидів біля матері, вони розмовляли. А потім залишився назавжди. Олена навіть не помітила, як це сталося. Було лише відчуття, ніби він завжди жив із ними.
За Марією він доглядав дуже дбайливо. Привозив додому лікарів, сам возив її по лікарнях, і їй поступово стало краще. Марія піднялася на ноги. Усі були щасливі. З приходом Віктора Олені стало набагато легше він звільнив її від клопотів і догляду за матірю.
Олено, ти головне добре вчись. Твоя мрія стати лікарем обовязково збудеться, підтримував він її і сам щиро вірив у це.
Інколи Олена бачила, що Віктор ходить похмуріший за хмару, але мовчав. При Марії намагався усміхатися. Потім вона дізналася, що він чув плітки на її адресу:
Де це видано, щоб за хворою жінкою доглядав сусід! Недарма чоловік її кинув. Сама каліка, а мужика в дім привела…
Віктор намагався не звертати уваги, але це його засмучувало. Марія почала ходити, спо
