**ПОХІД У РЕСТОРАН.**
— Вперед за пригодами! — сказали одна одній закадочні подруги, закидаючи валізи у багажник.
Потяг рушив за розкладом і прибув рівно о восьмій ранку.
Але про все по порядку.
Літо було в самому розпалі. Червень, як реактивний літак, промайнув над головою, не залишивши яскравих спогадів. Так, перший місяць літа розтанув, немов морозиво у креманці, зникнувши у вирі клопотів. Адже й наше життя так стрімко мчить до кінця — швидкоплинне, миттєве, метушливе. Ось і липень непомітно підібрався до порога, відкрив двері своїм ключем і без попередження увійшов до нашого життя.
Хто працює за п’ятиденкою, знає, як важко досиджувати останні дні перед відпусткою — думки вже там, на волі, а тіло ще тут. Довелося зібрати волю в кулак і терпляче чекати моменту істини.
— Хтось цю годинникову стрілку цвяхами прибив, чи що? — подумала Оксана, дивлячись на стінний годинник. — Швидше б уже!
Її серце калатало в очікуванні свята, а душа сповнювалася передчуттям спокою.
— Хочу солодкої кукурузи, маринованих мідій і креветок, — промовила вголос Соломія, коли за черговим відвідувачем зачинилися двері.
Дівчата мріяли також про шотландський віскі — він не раз дивував їх своїм ароматом, кольором і, що не менш важливо, багатим післясмаком. Проте, гордий і благородний напій може жорстоко підграти новачкам. Але хто староє згадує — тому око вон, чи не так?
— А може, поплавати в морі? — задумалися подруги під час обіду. — Хто нам завадить?
У поточних обставинах вибір був очевидним — на закордонні курорти грошей бракувало, а інші варіанти навіть через пошуковик не розглядали. Вирішили зупинитися на Чорному морі.
Нарешті, мрія двох любительок гострих відчуттів, авантюристок і ідеалісток в одній особі, збулася!
— Усі знайомі заздритимуть, тому поки мовчимо, — домовилися дівчата і, з гори головою, кинулися збирати речі.
Як вмістити в одну валізу купу одягу, взуття, косметики, кремів та ще тисячу непотрібних дрібничок, без яких, насправді, можна спокійно обійтися? Для жінок це нерозв’язна задача, порівнянна хіба що з теоремою Ферма.
А ось вони вже біля моря. Ніжні хвилі ледве торкаються берега. Крилаті чайки літають над водою, шукаючи здобич. Ідилія!
Відпочиваючі на пляжі насолоджуються атмосферою спокою. Дорослі ліниво гризуть солону рибу та горішки, запиваючи їх холодним пивом. Дітлахи з задоволенням уплітають самсу та чебуреки, блискучі від олії.
— Так! Вирівняйся! Не горбся! Права нога вперед! Подивись на мене! Молодець! — командувала Оксана, фотографуючи Соломію на тлі моря.
— Тепер з кавуном. Чудовий кадр! — задоволено проговорила дівчина, витираючи піт з чола. — Міняємось!
Фотосесія біля моря — це ціла епопея! Треба бути засмаглою, підтягнутою і, бажано, без набряків під очима. Хоч усі й знають, що пиво вночі не додає краси, але часом так хочеться дозволити собі трохи розкутості!
— Соломіє! Що це? Як ти мене зфоткала? Чому у мене оскал замість посмішки? Не могла сказати, що я погано виглядаю? Господи! Як ти тримаєш телефон? Не клацай сто разів, вибери гарний ракурс і знімай! — Оксана докірливо подивилася на подругу.
— Я для тебе чудові фото зробила, а ти? Тут у мене ніби целюліт, а на цьому я схожа на кого завгодно. Ладно, не сумуй. Зараз візьму селфі-палку і сама все зроблю як слід.
Соломія, палаючи обуренням, вже збиралася йти купатися, але Оксана не здавалася:
— Ну й хто тут на нас надувся? Іди сюди, красунє, зробимо ще одне фото — з динВони випили по ковтку віскі, засміялися на весь пляж і зрозуміли, що справжнє щастя — це не дорогі ресторани, а ці миті свободи, коли ти з тією, хто розуміє тебе без слів.
