Ти вибрав роботу, а не мене
Ти… ти… Я не вірю своїм вухам! У голові не вкладається! Твоя проклята робота, твої термінові дзвінки, твої нескінченні відрядження! Марійка змахнула зі столу чашку, і та розлетілася об стіну, розбризкуючи недопиту каву. Уламки розсипалися по підлозі, наче іржак.
Годі трястися, ну що ти як мала! Андрій навіть голосу не підняв, і це бісило ще сильніше. Усередині в неї все кипіло, а він стояв, мов камяний. Я просто не можу скасувати це відрядження, зрозумій нарешті. Там вирішується питання про підвищення.
Підвищення?! вона аж поперхнулася від злості. Твоє підвищення завжди, завжди було важливішим за нас! Памятаєш, ти пропустив випускний Оленки, навіть не подзвонив на мій ювілей, хоч я нагадувала тобі за тиждень! А тепер ось що! У Данилка операція через два дні, а тебе понесе до цього… Львова!
До Києва, автоматично виправив Андрій і тут же закусив язика.
Бачиш! Хоч на Місяць! Марійка замахала руками, наче млинове крило. Тебе не буде поруч, коли твоєму синові робитимуть цей наркоз! Коли він буде до смерті наляканий, коли я зі страху на стіну лізу! І все через якусь твою нікому непотрібну папірку з підписом!
Андрій із свистом випустив повітря й провів долонею по обличчю. Під очима синіли мішки, щетина нерівна, але погляд упертий, як завжди.
Який же це дурний контракт… Це ж шанс отримати крісло фінансового директора, ти що, не розумієш? Я йшов до цього років двадцять, не менше, взагалі все життя. Та й у Данилка звичайна планова операція, чого ти так переймаєшся? Подумаєш, мигдалики! Це ж не пухлина в голові.
Ага, зараз! А раптом щось?! Що, якщо ускладнення? Марійка аж нігті в долоні встромляла. Що тоді робитимемо, га?!
Нічого не буде, відмахнувся він. Я ж особисто розмовляв із лікарем.
А якщо все ж таки буде?! вона вже на ультразвук перейшла.
Та сядь уже! він аж плечима здригнув. Якщо щось трапиться сідаю на літак і прилітаю першим рейсом! Як тоді, коли у Оленки апендицит вирізали, памятаєш?
Так-так, памятаю! отруйно кинула вона. Приповз, коли все вже закінчилося, через вісім годин! Лікарі вже давно додому пішли, а він тільки з трапу сходить, герой!
Андрій лише головою похитав:
Я що, гумовий? Я не можу розірватися на частини, Маряно. Я працюю, як проклятий, щоб у вас усе було. Забула, як ти мені всі мізки проїдала через нову квартиру? «Давай переїдемо, сусіді галасливі, подвіря бру Так, промовила Марійка, глянувши на спокійні очі Андрія, але цього разу твоє слово має бути останнім.
