Виберіть: або ти там, з нею, або тут, з нами
Марічка після роботи заглянула до крамниці біля дому. Вже стояла біля каси, коли побачила тітку Ганю. Колись вони з матір’ю Марічки працювали разом. Зустрічаючи мамину подругу, Марічка завжди зупинялася, розмовляла з нею.
Вона розрахувалася, відійшла від каси й почала чекати тітку Ганю біля виходу.
— Добрий день, — привіталася Марічка з жінкою. — Давно вас не бачила.
— Марічко, здоровенькі були. Хворіла я, нікуди не виходила. Ходімо, треба тобі щось сказати.
Марічка занепокоїлася. Данилкові шістнадцять — вік непростий. А тринадцятирічна Оленка вже цікавиться хлопцями. Може, вона щось вигадала? На душі стало тривожно. Пакет із продуктами тяжів у руці, ручки впивалися в долоню. Може, відмовитися, поспішити додому? Не встигла. Тітка Ганя зупинилася й почала говорити тихим голосом, нахилившись до вуха:
— Не подумай, пліткаркою не вважаюся. Але бачила сама. Ти ж мені не чужа, на моїх очах виросла. Твій Дмитро частенько заходить до сусіднього будинку, до молодої жінки. Її вікна якраз навпроти моїх. Як тільки він до неї зайде, вона одразу зашториться.
Марічку ніби облили холодною водою, а потім кинуло в жар. Не чекала такого повороту. Від кого завгодно, але не від Дмитра.
— Вирішила попередити. Сама не знаю, чи правильно. У вас дві дитини. А раптом у нього там серйозно? Поговори з чоловіком, доки не пізно.
— Дякую, тітко Ганю. — Марічка відійшла, поспішила додому, намагаючись уникнути співчутливих поглядів, забувши, що вони з тіткою сусіди.
Задихаючись від швидкої ходи, вона ледве потрапила ключем у замок. Увійшла, сіла на табурет і поставила пакет біля ніг. Він впав, щось висипалося. Марічка навіть не помітила, оглушена новиною. На шум вийшла Оленка, почала збирати розкидане.
— Віднеси на кухню, я зараз, — відправила її Марічка.
«Як він міг? Тітка Ганя бачила, хто знає, скільки ще людей помітило. А діти? А я нічого не бачила…»
— Мамо, ти нездорова? — почала донька.
— Іди до кімнати. Дай мені трохи побути одній, — різко попросила Марічка.
Оленка не питала більше.
«Добре, що Дмитра немає. Є час зібратися. А то б не стрималася, вилила б усе одразу. Емоції — поганий радник.»
Марічка пішла на кухню, випила води, намагаючись заспокоїтися. Потім почала готувати вечерю. Але все випадало з тремтячих рук.
На сковороді підрум’янилися котлети, залишилося лише розігріти вареники. Марічка час від часу підходила до вікна, намагаючись знайти вікна тітки Гані та тієї жінки.
Вона здригнулася від звуку ключа. Відвернулася до плити. Незабаром почула кроки.
— Як смачно пахне, — весело сказав Дмитро.
— Переодягайся й мий руки, будемо вечеряти, — голос Марічки дзвенів, як струна.
— Щось трапилося? — Чоловік подивився їй у вічі.
— Зустріла тітку Ганю в магазині. — Марічка прковтнула. — Вона сказала, що… бачила, як ти ходиш до сусіднього будинку.
— Що тобі ще наговорила та стара? — роздратовано запитав Дмитро.
Але по його метушливому погляду Марічка зрозуміла — правда. А вона ще сподівалася…
— Бачила вона, бачили й інші. Ти про що думав? Якщо діти дізнаються? — Марічка скосила очі на двері. — Я не зможу так. Не зможу пробачити. Вибирай: або ти там, з нею, або тут, з нами.
— Марі… — Дмитро поклав руки їй на плечі.
Вона здригнулася.
— Не чіпай мене!
— Мамо, тату, чого ви кричите? — у дверях з’явився Данилко.
— Мий руки й кликанІ тоді Дмитро глянув на неї, і в його очах вона вперше побачила каяття, а не виправдання.
