Михайле, ти впевнений, що взяв усе? Може, перевіриш ще раз? гукнула я, зупинившись перед закритими дверима ванної.
Ганно, дай мені спокій! Усе взяв валізу бачила, відповів він крізь шум води. Але голос голос дрижав. Чи мені здалося?
Валізу бачила. А що в неї поклав ні, прошепотіла я, відступаючи.
Ганно, зроби мені каву! Міцну. Без молока, додав він спокійно, закриваючи кран.
Пішла на кухню, мовчки дістала турку, налила води, додала мелену каву, щіпку солі як він любить. У нас є кавоварка, але Михайло обожнює каву, зварену моїми руками. «Ти така турботлива», казав він того вечора, коли повернувся пізно з роботи й побачив, як я, за звичкою бабусі, обгорнула вечерю рушником, щоб не охолола.
Останнім часом він постійно запізнювався нібито на роботі. Робив карєру. Готувався до підвищення. А я залишалася в тіні. Готувала, прасувала, терпіла.
Який божественний аромат цього нектару! промовив Михайло, заходячи на кухню й відкидаючи вологе волосся з чола. Сів за стіл, простягнувши руку до чашки.
Ганно, сьогодні приїде курєр я замовив чохол на авто. Прийми, будь ласка. Оплата при отриманні, сказав, кидають ложку цукру в каву.
Зрозуміло. Як завжди, відповіла я, сідаючи навпроти.
Ця відрядження не вдалий час, зітхнув він. Але не можу відмовити. Розумієш це шанс, можливо, єдиний. Вища посада не жарти.
Так Не думала, що на такій посаді доведеться їздити по області.
Капризи начальства. Ну що ж, у мене ще півгодини, попрацюю з телефону.
Він підвівся, пішов у кімнату. Не прибрав чашку. Не біда. Що з нього взяти дуже напружений.
Я простягнулася за його чашкою, і раптом телефон здригнувся повідомлення. Відкрила.
*«Ганно, Михайло бреше. Ніякого відрядження. Він летить в Італію з Русланою Мороз. Зупини його, поки не пізно. Він зруйнує собі життя.»*
Антоніна. Його молодша сестра.
Щось клацнуло у голові. Він з Русланою? Не може бути. Жарт? Але Антоніна не з тих, хто жартує про таке. І вона б не брехала.
Все завертілося перед очима. Повіття стало важким, наче з бетону. Ледь дихаючи, я встала, налила води і знову впала на стілець.
Хотілося кричати. Розбити все. А в голові лишалося одне: *«Навіщо?»*
Стиснула кулаки від лютості. Хотілося кинутися до нього, влаштувати скандал, зірвати маску. Але не стала. Не варто.
Нехай йде. А я приготую йому сюрприз. Не скандалом ділами.
Відкрила банківський додаток. На спільному рахунку мільйон двісті гривень. На диво, встиг втрутитися трьохсот тисяч уже не було. Мої гроші, до речі. Гонорари за проекти, ночі, проведені за роботою. А він на мої заощадження везе свою першу любов у відпустку.
Про Руслану знала. Сам Михайло розповідав, і Антоніна згадувала. Шкільна любов, гаряча голова. Двічі його кидала спочатку за старшим чоловіком, потім за тим, у кого «майбутнє». Тепер повернулася. І Михайло знову попався. І знову бреше.
Міг би хоч чесно сказати: *«Ганно, я кохаю іншу. Пробач.»* Було б боляче, так. Але не так підло. Натомість повівся як щур. Взяв гроші, збрехав про відрядження, набив валізу
Ну що ж. Я візьму решту. Сьогодні. До останньої копійки. Потім розлучення. Його речі курєром до батьків.
Перевірила календар завтра опівдні важлива онлайн-презентація. Якщо все вдасться поїду у відпустку. Не в Італію, ні. В Іспанію, можливо. Або туди, де він ніколи не був.
Ганно, я йду, вирішив вийти раніше, сказав він, заходячи на кухню в елегантному костюмі та краватці.
Щасливої дороги. Нехай все вдасться, відповіла я, стискаючи чашку в руці.
Що це за тон?
Тобі здалося.
Я буду сумувати
Сумніваюся, що в тебе буде на це час.
Не допоможеш з валізою?
Краще помию посуд.
Гаразд, я пішов.
Іди.
Двері грюкнули. Михайло навіть не підозрював, що йде назавжди. Завтра зміню замки.
Сіла на стілець. І ринула в сльози. Гіркі. Від болю, від приниження. Зрадник.
Ще одне повідомлення від Антоніни:
*«Ганно, ти в порядку?»*
Витерла сльози, набрала номер.
Антоніно, звідки знаєш?
Подруга Руслани мені розповіла. Вона знову причепилася до Михайла. А він впав. Ганно, мені так шкода
Дякую, що попередила. Не зупинила. Нехай іде.
Він дурень. Вона втретє його кине.
Його вибір. Антоніно, не кажи йому, що я знаю.
Я й не хочу з ним розмовляти. Набридло!
Дякую. Наші стосунки варто зберегти. Навіть якщо ми розлучимося
