Парк. Літо. Час коли можна відпочити та поніжитись під променями теплого вечірнього сонечка. В цей ж час в парку на лавочці сидів старенький дідусь та читав свіжий випуск газети. Повз нього йшла мама з дівчинкою трьох-чотирьох рочків. Маленька дуже вередувала, плакала та ніяк не хотіла заспокоюватись. На руки не йшла взагалі, а коли мама намагалась взяти її, то та викручувалась з рук немов змія. Малеча певно просто сильно втомилась від прогулянки і тому почала так сильно вередувати.
Дідусь подивився на складну життєву ситуацію жінки, відклав газету та швиденько, наскільки міг, підійшов до дівчинки та її мами. Він присів, показав дівчинці маленький кольоровий м’ячик та зжав його в кулаці та сказав:
-Юна леді, подуйте на ручку дідусеві. – ніжно та ласкаво сказав старий.
Дівчинка ж хоча й продовжувала вередувати та плакати все ж зацікавилась та скрізь сльози та плач ледь-ледь але подула. Дідусь відкрив руку, а з неї вискочили стрічки серпантину. Маленька була в захваті та вже перестала плакати і з радістю пішла до мами на руки. Жінка дуже подякувала дідусеві та пішла.
А дідусь ще довго дивився в слід двом випадковим знайомим та думав про щось своє. Він згадував як працював в цирку клоуном. Як радував таких же дітей та дорослих. Тільки зараз старий клоун нікому не потрібний. Точніше в цирку він звісно дуже бажаний співробітник, тим більше з його вміннями. Але сил в старого так як і бажання вже не було їздити в довгі та важкі гастролі.
Дідусь відчував себе дуже самотнім. З жінкою він розійшовся вже дуже давно, а єдиний син завжди соромився свого батька, який все своє життя пропрацював клоуном та фокусником в цирку. Пішов старий додому в важкій ностальгії.
Підходячи до свого під’їзду дідусь побачив чоловіка з валізами. Він придивився та зрозумів, що це його син, з яким він вже декілька років не бачився. Дідусь застиг на місці від здивування. Чоловік в якому старий впізнав свого сина повернувся, побачив батька та теж застиг. Вони подивились один на одного ще біля хвилини, а потім міцно обійнялись.
-Вибач мене, батьку! Я був дурнем! Все своє життя! Я дуже сильно завинив перед тобою! Будь ласка, вибач за все! – почав плакати син.
-Ну-ну-ну, сину, чого плачеш? – заспокоював старий. – Це ти мене вибач. – мовив старий тремтячим голосом та зі сльозами на очах.
В цей зворушливий момент до чоловіків підійшла жінка з дитиною. Це була та сама мама з маленькою донькою, яким дідусь показав фокус в парку. Син представив їх батьку як свою дружину та донечку. А дівчинка була просто в захваті, що її дідусь – фокусник!
Ввечері вся родина сиділа за столом після вечері та пила чай. Внучка не злазила з рук дідуся та розказувала всі історії, які тільки знала, а старенький в свою чергу показував свої фокуси від чого маленька прямо таки пищала з радостей.
Говорили вони довго і лише через деякий час помітили, що дівчинка заснула на руках у дідуся.
-Давайте я віднесу її на ліжко, батьку. – прошепотіла невістка. Від того, що вона назвала його батьком в старого знову мало не полились сльози. Занадто багато всього хорошого на один день і він повірити не міг, що тепер не буде самотнім.
-Можна я сам доню? – так само тихесенько запитав дідусь, на що жінка кивнула головою.
Старенький відніс онуку до своєї кімнати, вклав на своє величезне ліжко та вкрив улюбленою ковдрою, а потім компанію сплячій красуні склав і великий рудий кіт дідуся, який був завжди вірним, хоча і молодим, супутником.
-Ще раз вибач батьку. – почулось з-за спини старого. – Я після народження доньки зрозумів, яким дурнем все життя пробув. І тільки після цього зрозумів як тобі було зі мною, як тобі було образливо за мої вчинки…
Тут старий не витримав і все таки пустив сльозу.
-Сину… А як там твоя мати? – ледь чутно спитав старий.
-… — син затих та помовчавши декілька секунд продовжив. – Мама померла… вже три роки її немає… Після похорон я усвідомив, що ти в мене залишився один однісінький. Тому вирішили купити квартиру в цьому будинку, щоб бути ближче до тебе. А поки там буде ремонт, будемо орендувати.
-Для чого орендувати? – здивувався старий. – Живіть поки в мене. Сам бачиш, квартира в мене велика, всі помістимось і навіть ще місця залишиться.
Син посміхнувся батьку та знову обійняв старого. А дідусю дуже радісно на душі, бо він нарешті не буде самотнім. Компанія рудого кота його звісно радувала, але рідний син – це все таки не кіт, а рідна кров, той, в кого він вклав багато сил та любові, кого він чекав та нарешті дочекався.
Син з дружиною пішли спати, а старий не міг довго заснути, бо думав які фокуси він завтра покаже своїй чарівній онуці.
