Разом із моєю дівчиною ми винайняли кімнату у літньої пані в Києві. Живемо з нею вже вісім місяців.
Ділимо з нею холодильник, на її полицях завжди було порожньо. Стояв там лише горщик з вівсянкою на воді. Мило тільки господарське, олія найдешевша, ще й із неприємним запахом. Взуття у коридорі було кілька разів зашите. Вся квартира дихала бідністю.
Наша господиня ніколи не втручалася в наші справи, зранку до ночі ходила по дворах збирала пляшки, клеїла оголошення. А щонеділі дозволяла собі «свято» приносила з Бесарабського ринку підгнилі фрукти й влаштовувала з них бенкет.
Мені її було шкода до сліз. А коли до неї приходили гості, я просто не витримував через несправедливість усього цього.
Ти підготувала гроші? спитала раз жінка років сорока пяти, відмикаючи двері своїм ключем.
Так, доню. Ось, бери, відповіла господиня.
Це мало. Завтра приведу дитину.
А чиї це речі? Ти когось прийняла?
Здаю кімнату, мушу з чогось жити, всю пенсію ж тобі віддаю, виправдовувалася пенсіонерка.
Ну то піду подивлюсь, хто у тебе тут живе. Чула, здаєш аферистам, жінка відчинила двері до нашої кімнати.
Ану, кого ми тут маємо?
Я був шокований такою наглістю в нашій орендованій за чесну гривню кімнаті:
Жінко, закрийте двері з іншого боку!
А ти хто, щоб мені вказувати? То я тут господиня! Ось мій номер, тут мій рахунок, мені сюди платитимеш! Жінка зайшла у взутті до кімнати й кинула на стіл дві записки. І не затримуй, бо вижену! Коли ти платила за житло?
Доню, відчепись від неї, прошу. Борг за світло я віддала, бо відрізати погрожували як же я без світла? господиня майже плакала.
Не бери від них оренду, нехай мені перекидають. Ось і все. Завтра, як обіцяла, приведу дитину.
Жінка пішла, а господиня сіла на стілець у коридорі й розплакалась. Я підійшов до бабусі, обійняв і намагався підбадьорити:
Не плачте, все якось буде.
Давай чаю, дитино
Чай у неї був незвичайний заварювала собі малинові й порічкові листки, які звисали пучками зі стіни на кухні.
Бабуся взяла чашку і раптом почала розповідати:
Доньку сама піднімала, чоловік пішов з дому й не повернувся. Усе віддавала їй: і серце, і душу. Виросла на зухвалу, чоловіків завжди шукає. Знайшла таки чоловіка в 35, народила онуку. А її чоловік скупердяй, геть чужий. Стала їм допомагати, внучці пригощати.
Та, бач, допомога обернулася на обовязок. Забирає мою пенсію, а як не дам, внучку не побачу. Подумала, що здам кімнату й хоч на хліб буде, але й це відібрати хоче. Кого я виростила?
Вона розридалась, забувши про чай. Мені ставало її нестерпно шкода.
А тепер хоче вивезти мене квартиру продати, десь на околиці вже підшукала малосімейку. А може й узагалі на вулицю кине. Все натякає. А відмовлю знову внучкою шантажує. Я ж готова все віддати, лиш би бачити свою маленьку.
Коли мій хлопець повернувся з університету (він студент четвертого курсу юридичного), я розповів йому все й спитав, як можна допомогти бабусі.
Ми обійшли сусідів ті чули розмови і крики дочки про гроші, поговорили з ними й попросили бути свідками. Потім написали заяву до суду про визначення порядку зустрічей бабусі з онукою.
Порадили бабусі звернутися за відповідними довідками до психіатра, бо хто його знає, що донька надумає наговорити у суді.
Ми виграли справу, і тепер бабуся бачить онуку офіційно раз на два тижні по три години. Пенсію у неї більше не відбирають, ніким і нічим шантажувати не можуть. Господиня стала нормально їсти, на столі зявилися свіже мясо, гарні яблука, іноді ми допомагаємо їй із ремонтом десь підфарбувати, переклеїти обоє.
Як подяку відмовляється брати з нас гроші за кімнату, але ми й так примудряємось їх їй віддати, майже силою.
Як можна так вчиняти зі своєю рідною мамою? Забрати й так мізерну пенсію, не піклуватися, чим вона харчується, з людиною, яка тебе виховала і народила? Відкрита чорнота, а не вдячність.
Шануйте і любіть своїх батьків! Ви існуєте завдяки їм. Саме це я зрозумів, спостерігаючи цю історію.
Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓
