Марина відпочивала, коли раптом задзвонив мобільний. Побачивши на екрані незнайомий номер, вона здивувалася, але підняла трубку:
— Доброго дня! Перепрошую за те, що турбую вас, це Марина, вірно?
— Так, вірно. Я можу я дізнатися, хто телефонує?
— О, звісно. Мене звати Аріна Костянтинівна, я хороша знайома вашого чоловіка. Власне, він і дав мені ваш номер телефону, попросив подзвонити і…
— Яка ще така хороша знайома? — тепер Марина вже була не здивована, а обурена.
— Та це не суттєво, ваш чоловік дав мені ваш номер, щоб я порадила…
— Ні, якраз це зараз для мене дуже суттєво! Що це ще за знайома така, якої я не знаю, хто ви насправді?
— О Боже мій… — жінка, яка телефонувала, втомлено зітхнула. — Ви тільки не нервуйтеся і не ревнуйте мене, добре? Я заміжня і дітей маю, просто я працюю лікарем, розумієте? От ваш Дімка і розказав мені, що у вас висока температура зараз, попросив, аби я..
— Тобто як це — Дімка?! Яке це ви маєте право так називати мого чоловіка?! — не стрималася Марина.
— Та чому ж вас це так нервує, я не розумію.
— А тому що так ніжно називають його тільки домашні і близькі друзі, а всіх його близьких друзів я давно знаю. Ви йому хто така, щоб так називати, а? Сестра чи може…
— Та давня знайома я йому, ми ще з дитячого садочка дружимо. Поруч на горщиках сиділи, можна сказати, колготками мінялися, тому і маю повне право так його називати.
— А, ну якщо мінялися, то це вже вагома причина! — Марина вже не стримувала злості. — І як вам носилися чоловічі колготки, добре?
— Будь ласка, я вас дуже прошу, заспокойтеся і просто послухайте мене. Це ж було понад тридцять років тому, ми дорослі люди. — Аріна Костянтинівна аж занепокоїлася. — У вас зараз є температура, ви міряли сьогодні?
— У мене не температура, а тиск двісті десять на сто, а ви мене тут вирішили, здається, взагалі в могилу загнати своїми горщиками і колготками!
— Почекайте, у вас і справді такий високий тиск, ви не жартуєте? — лікарка не на жарт розхвилювалася. — Ви маєте що випити для зниження тиску просто зараз? Це ж небезпечно, якщо у вас і тиск такий високий, та ще і температура…
— Так, досить мені тут баки забивати своїми порадами лікарськими! — Марину вже було не зупинити. — Кажи давай прямо, хто ти така і звідки знаєш Дмитра?
— Мене звати Аріна Костянтинівна, я лікар…
— Ти коханка його, чи що? Все, я все тепер зрозуміла! І чого тобі треба, кажи? Ти дзвониш, аби розвідати, як у нас справи, які у тебе шанси є? Ну так скажу тобі, що ніяких, зрозуміло? Вже у нас чудово, так що він тобі не дістанеться!
— Та Боже ти мій милий… Все, знаєте, я не буду більше виправдовуватися і щось вам пояснювати, мені набридло вже. Як прийде Діма, то спитаєте у нього, нехай сам вам пояснить, що і до чого..
— От же ж хитра… Та ти ж і сама знаєш, що він не прийде, принаймні не сьогодні, він же закордоном у відрядженні до вихідних! Чекай… або може він у тебе вдома, а не у відрядженні? І ви там лежите двоє і насміхаєтеся з мене, так? А давай-но йому слухавку, я зараз все розкажу, що я про нього..
— Та ви що, Марино? Не був він у мене, і ні про яке відрядження не говорив мені, не пригадую такого.. Тільки сказав, що до вечора на роботі затримається, тому повернеться пізніше, ніж завжди, тому і дзвоню вам. Казав, що температуру маєте дуже високу, щоб я зателефонувала і порадила, які ліки краще випити, і що робити, бо температура під сорок — це ж не жарти, хто знає, до чого може..
— Та ніяких у мене сорока немає! До тридцяти восьми ледве доходить, от же телепень… Завжди знала, що прізвище Козловський йому неабияк пасує.
— Чекайте… який ще Козловський? Вибачте… А на який номер телефону я дзвоню? — жінка назвала номер телефону.
— Ви, здається, помилилися номером… Мій такий самий, але закінчується на трійку, а не на два.
— Вибачте, така безглузда ситуація вийшла… Я перепрошую. — з того боку дроту поклали слухавку.
Марина ще кілька хвилин нерухомо сиділа на дивані і намагалася зрозуміти, що таке щойно відбулося, а потім дістала з шухляди тонометр. Тиск, напевне, ще більше підскочив, бо голова просто розколювалася.
