– Соломійко, нарешті ти виходиш заміж, – усміхнулася Галина Михайлівна, гладячи дочку по плечу. – Я так щаслива, що Віталій зробив тобі пропозицію! Знаєш, які зараз легковажні чоловіки? Тільки гуляти їм завгодно, а до шлюбу не спішать. А Віталій – інша справа, тримайся за нього.
– Слухай, мам, я теж непогана наречена, жартувала Соломія. – І вродлива, і розумна, і гідна справжнього кавалера.
– Ой, кавалерів, – засміялася Галина Михайлівна. – Ти ж не забуваєш, що тобі вже 35, і це, можна сказати, остання нагода.
Соломією заволоділо почуття приниження від цих слів. Але сперечатися з матір’ю вона не стала – знала, як та хвилюється за долю єдиної доньки. Час минав, а черги залицяльників біля Соломії не спостерігалося. Ось чому Галина Михайлівна так боялася, що донька ніколи не вийде заміж і не подарує їй онуків.
Весілля мало відбутися за два тижні. Все було організовано: замовлений банкет у найкращому ресторані міста, запрошені гості, підібрані весільні сукні. Тільки Соломія досі вагалася з вибором плаття і незабаром мала йти на остаточну примірку.
Раптом у двері подзвонили, і Галина Михайлівна з радісним: «О, Віталій прийшов!» – кинулася відчиняти.
– Доброго дня, Галино Михайлівно! Доброго дня, Соломієчко! – привітався Віталій. – А я до вас, як завжди, не з порожніми руками. Вам, Галино Михайлівно, шоколаднички приніс, а Соломії – букетик квітів.
– Та що ви! Не варто було, – розтанула в усмішці Галина Михайлівна. – Я досі дивуюся, як моя донька знайшла такого чудового чоловіка! Здається, у вас і не є жодних недоліків! Заходьте, Соломія вас чекає у кімнаті.
Соломія зустрічалася з Віталієм лише півроку. Їй і самой було дивно, чому він звернув на неї увагу: Віталій працював у міській раді, а вона була простою вчителькою музики у школі. Відразу після знайомства чоловік дав зрозуміти, що шукає серйозні стосунки.
Віталій був мужнім, діловитим і, як казав її мати, ідеальним у всіх сенсах. Він був лише на п’ять років старшим, але часом Соломії хотілося звертатися до нього за ім’ям-по батькові: Віталій Олегович.
– Соломієчко, ось тобі троянди. Багаймешся, що я про тебе пам’ятаю та хочу приносити радість, – сказав він, немов роблячи ласку. – Ти перевірила, у нас все готове до весілля?
– Дякую за квіти. Здається, все налагоджено. Тільки треба вибрати сукню та взуття.
– Дивися, у день весілля ти маєш бути на висоті, щоб сподобатися моїй родині, – суворо додав Віталій. – Грошей не шкодуй, якщо щось потрібне – сміливо купуй.
Він дістав із гаманця купюри і поклаСоломія взяла гроші, але раптом усвідомила, що бажання виходити заміж зникло, і вона просто сказала: «Віталію, весілля не буде», повернувшись додому, вона зітхнула з полегшенням, розуміючи, що краще чекати справжнього кохання, ніж виходити заміж без щирих почуттів.
