Вінчання не буде
Чого ти сьогодні такий тихий, Віталію? запитала Оксана, Ми ж домовлялися: в суботу поїдемо до Львова обирати меблі до спальні. А ти якийсь сумний. Щось сталося?
Віталій знав: або зараз, або ніколи. Треба сказати саме зараз.
Оксано… Хотів щось поговорити. Про весілля.
Оксана цього розмови чекала давно. Вони із Віталієм домовилися, що святкуватимуть скромно, але вона бачила Віталій хоче зробити для неї справжнє весілля: з багатьма гостями, з відеозйомкою, з тамадою… Як вона цього очікувала!
Тільки без довгих вступів, Віталю. Здається, я знаю, що ти скажеш, усміхнулася Оксана.
А Віталій і видав:
Давай… давай відкладемо весілля.
То був зовсім не той діалог, до якого вона готувалася.
Відкладемо? вона розгубилася, Це що за раптовість? Чому? Ми ж нещодавно обговорювали, що треба вже замовляти запрошення. Ти ж сам їх вибирав… Рахували, кого кликати! Ти вже не хочеш на мені одружуватись?
По правилах мелодрами мав би сказати, що почуття згасли.
Але Віталій йшов іншим шляхом.
Так із грошима зараз сутужно, пробурмотів він, Зарплату затримують. Заощадити не виходить. Та й разом ми живемо лише пів року. Чи не зарано?
Зарано? проковтнула клубок в горлі Оксана, Віталію, ми зустрічаємось три роки! Три роки разом, пів року спільного життя для тебе це зарано?
Тепер вже Віталій не виглядав таким наляканим.
Оксано, не починай. Не хочу сварки. Це просто… пауза. Я не відмовився, але весілля це дорого.
Гаразд… Тоді я пропоную просто розписатися удвох, а потім відсвяткуємо із друзями.
Оксано, то вже не справжнє весілля.
І нехай, не треба мені того!
Але ж ти мріяла…
Переживу!
Якісь дивні виправдовування він вигадує.
Оксано…
Скажи чесно, щось сталося? Ти не впевнений, що кохаєш мене? А може, з іншою вже познайомився? Бо дорого не дуже переконливо.
Віталій похитав головою.
Ні, Оксано, клянусь. Просто мені хочеться, щоб у нас усе було ідеально, розумієш? А зараз не зможу забезпечити нам ідеального весілля. І так, всього лиш пів року удвох. Треба ж зрозуміти підходимо ми одне одному чи ні…
У його словах відчувалася певна логіка. Він наче переконливо казав, але у душі Оксани щось скреготало. Так майстерно переконувати він ніколи не прагнув! І сам же ж наполягав на розписі спершу.
Вона вдавала, що вірить.
Після тієї розмови Віталій з хлопця став ідеальним хлопцем: усе навколо старався для неї, посуд мив тільки він, у магазині питав, що їй потрібно… Наче намагався загладити провину за відкладене весілля. Зате ходив похмурий, навіть засмучений ночами зітхав і відвертався, коли Оксана запитувала: Що трапилось? Вічна відмазка Втомився.
Оксана не тиснула. Зачекаю, потім, шепотів їй внутрішній голос.
Минуло кілька тижнів, і їх запросили у гості до батьків Віталія, що мешкали під Тернополем. Оксана відмовлялася, не хотіла туди їхати. Тим паче, що Віталій про весілля вже й не заїкався а його батьки напевне питатимуть незручно.
Але довелося їхати.
Тему весілля, звичайно, підняли.
Коли вже ви нас порадуєте? спитала мама, коли батько подався до хати дивитись Теніси по телевізору, Ми вже геть вирішили, де святкувати. Стіл на двадцять душ. На який день ставити бронь?
Віталій сидів із такою ж кислою міною, як і Оксана. Яка бронь, яке весілля…
Мамо, ми вже казали. Відклали, прохрипів він.
Відклали? Та чого це так? Грошей не вистачає, чи що? Вітальку, ти ж, як чоловік, чому не подумав завчасно?
Після вечері, коли чоловіки захоплено вивчали конструкцію неналагодженого ще радіо, Оксана пішла у ванну перевести подих.
Там у селі було чисто, як у лікарняній палаті, і жодної баночки зайвої, окрім шматка мила та гребінця вся мамина косметика жили у шафі спальній. Оксана завжди дивувалася, як їй не лінь носитися туди й назад.
Оксана витерла обличчя рушником і раптом почула голоси з кухні. Стіни у ванній добре поширювали звук. Туди повернувся Віталій, тихо розмовляв із мамою і Оксана почула…
Віталю, ти часом не надумав розлучитись із Оксаною?
Вона аж завмерла. Це був не сон.
Тихо притислась до кахлю, дослухаючись.
Мамо, я казав же ми поки що відклали. Але не розійшлися.
Відклали це відмовка! сердито шепотіла Ганна Дмитрівна, Я ж бачу, як ти мучишся. Нащо вона тобі? Вона ж не дружина. Дружина має чоловіка слухатися, а ця… Нащо женитися, якщо за рік розведетесь?
Я кохаю її, мамо, тихо мовив Віталій.
Оксана навіть спіймала себе на думці, як їй приємно.
Але наступні слова матері холодом пройшли по шкірі.
Кохаєш? Ой, хитра вона! Казала ж я тобі. Ще не стала жінкою, а вже тебе нам протиставляє. Ти сестрі перестав допомагати, на город не приїжджаєш. Вона тебе змінює і не на краще.
Оксана вперлася лівим вухом у стіну. Протиставила? Коли ж таке було? Вона завжди намагалась бути привітною до родини Віталія, навіть коли Іван Семенович розкритикував її нову зачіску. Було прикро але промовчала!
Вона жодного разу не налаштовувала Віталія проти рідних. Навпаки, сама підштовхувала тримати звязок, знала, як то йому важливо.
Тут її осінило: вся ця відстрочка справа мами, а не грошей!
Оксана повернулась на кухню.
О, Оксанко! озвалася Ганна Дмитрівна, он якраз говорили, що з розписом тягнути не треба. Молодість річ коротка, але без штампа в паспорті не схвалюю.
Як любязно з її боку.
Звісно, Ганно Дмитрівно, відповіла Оксана, Довго відкладати не будемо. Трохи підзаробимо гривень і мерщій у РАЦС. Правда ж, Віталю?
Та вже майже одружені, Оксано, підтакнув він.
Вночі, коли їхали назад, Віталій тягнувся її обійняти, та Оксана ухилялася. Не знала, за що хапатись: питати чи ні? Якщо не залишив заради родини, напевне, кохає… А весілля ж таки немає.
Ти дивно поводився, коли твоя мама почала говорити, мовила вона, дивлячись на далекі вогники сільської набережної.
Я? Та вона лише поспішала із весіллям і…
Не бреши. Вона не поспішала вона проти нашого шлюбу. Сказала, що я тебе налаштувала проти неї. І щоб ми розійшлись.
Віталій напружено стиснув кермо.
Ти це все чула? Оксано, мама переживає, що син одружиться й забуде матір. То звичайне. Не бери близько до серця.
Оксану не стільки боліли слова матері, як поведінка самого Віталія. Він її не захистив. Не сперечався із мамою.
Питання весілля зависло. Віталій і далі ходив нищечком, а коли Оксана натякала на плани лише казав: Може, згодом…
Тут їй на очі трапився його незаблокований телефон.
Лишень гляну, котра година, тішила себе, Повідомлення не читатиму. Просто одним оком.
На екрані свіже повідомлення від сестри Насті. Настя на два роки молодша від Оксани, але досі поводиться, як мала: ні роботи, ні навчання, ні копійки живе з батьками, все за їхній рахунок.
Текст був недвозначний:
Зрозуміло. Грошей не побачу. Ти знову під каблуком. Ну й живи з нею, раз якась дівка тобі краща за сімю.
Оксана перечитала: Ти знову під каблуком.
Їй згадалося…
Ще до скасування весілля Настя вкотре дзвонила Віталію й просила грошей. Оксана, не стримавшись, сказала:
Віталію, їй вже двадцять сім, а вона живе у батьків і просить у тебе на розваги. Може, вже пора самій на роботу? Ми ж не мільйонери.
Вона би не втручалась, але ж її гроші теж у бюджеті, працює не менше Віталія. Він тоді погодився неохоче, сказав: Ти права, Оксано.
Тепер зрозуміло, хто всіх налаштовує.
Вона переписала повідомлення Насті собі в месенджер, як доказ. Потім залишила телефон саме там, де він і лежав.
Віталій у передпокої відчахував з чобіт сніг:
Хліб купив, і твій улюблений шоколад із горіхами. Думаю, може, нам ще сходити…
Віталію, перебила його Оксана.
Ну-ну, Оксана. Чи ти когось іншого чекала? жартівливо перепитав він.
Проте Оксана не підтримала жарту.
Що це Настя тобі пише?
Віталій, замість щирої відповіді, одразу вибрав напад.
Ти лазила в мій телефон?!
Класичний хід: відвернути вину.
Неважливо, Віталію. Я хочу почути пояснення. Прямо зараз.
Він кілька секунд мовчав, обличчям пробігли всі відтінки емоцій: від злості до розгубленості.
Та не бери в голову. Мала вона ще, ображається завжди.
На що? Що я попросила подорослішати? уточнила Оксана.
Очевидно, звикла у брата попросить, той дасть. А відвикати від легкої копійки важко. Воно мине.
Вона твоїх батьків налаштувала?
Ну… так, зізнався Віталій, Я намагався пояснити, що це наші гроші, Настя повинна сама… А мама одразу наперейми Оксана тебе вже під себе підгорнула! Від сімї відвернувся! Я ж так не думаю…
А весілля скасував… Добре. Зрозуміла тепер, хто налаштував твою родину проти мене. Я з ними спілкуватись не можу. Та головне ти сам що думаєш? Хочеш на мені одружитися, чи відтягуєш, бо боїшся сказати ні своїй мамі?
Кохаю тебе і хочу одружитись. Але поки не можу… Можливо, потім… як усе стихне…
Ось і відповідь.
Знаєш, Віталію, я зрозуміла… Не хочу виходити заміж за того, хто не впевнений у своїх почуттях і здригається від кожного слова своєї сестри. Добре, що весілля не буде…
