Оксана стояла перед дзеркалом у білій сукні, не вірячи власним очам. Плаття сиділо ідеально мати три тижні підшивала кожну складку, кожну бісеринку. Тепер ця краса висіла на ній, мов саван.
Оксанко, готова? зазирнула тітка Даринка, мамина подруга. Гості збираються, авто вже підїхали.
Готова, збрехала Оксана, поправляючи фату. Тітко Даро, може скасуємо? Якось це не так…
Що ти говориш, дитино! жінка злякано схопилась за голову. Твоя матуся сил не шкодувала, гривень не жаліла! Та й гості всі прибули, стіл накрили. А Діма твій… тітка Дарина похитала головою. Сам винен! Не треба було напередодні тікати!
У кімнату увійшла мати з червоними від плачу очима, та з рішучим поглядом.
Годі, Оксанко! Зраджуй! голос був твердий. Не дозволю цьому ледащі свята зіпсувати! Ми влаштуємо весілля, й нехай усе село бачить, яка в мене красуня-дочка!
Мамо, та ж це безглуздо! Весілля без нареченого! Що люди сказатимуть?
А що й казатимуть? мати підійшла, поправила доні сережки. Казатимуть, що Василина Іванівна молодець, що замість ридання вдома, показала усім її доня варта найкращого! Ось що!
Оксана зітхнула. Мати грала свою роль коли вона щось вирішувала, переконати було неможливо. А вирішила ще учора ввечері, коли Діма подзвонив і заявив, що не спроможний на родину.
Мамуню, уяви, такий сором! спробувала ще раз Оксана.
Сором це життя чекати на недостойного! Ми ж доведемо, що живемо без нього! мати повернулась до дверей. Годі балакати! Вирушаємо!
У залі вже зібралося зо сорочок гостей. Рідня, сусіди, мамині колеги. Всі шепотіли, кидали співчутливі погляди. Оксані здавалось, ніби вона у театрі абсурду.
Ой, Оксаночко, яка ж ти красунь! підбігла сестра Соломія. А де… ну, то є… як справи?
На власні очі бачиш, сухо відповіла Оксана.
Мати зійшла на невеличку підвишену сцену для музик, й стукнула ложкою по келиху.
Любі мої! промовила вона. Сьогодні день особливий. Моя донька Оксана вийшла заміж… за нове життя! За свободу від недостойних! За право бути щасливою!
У залі повисла тиша. Хтось незграбно покашляв.
Васю, ти зовсім зїхала? прошепотіла мамина сестра Палажка.
Навпаки, вперше при тямі! відповіла мати. Оксано, іди сюди!
Оксана неохоче підійшла. Мати обійняла її за плечі.
Ось вона, моя красунь! Розумна, добра, золоті руки! А той… як його… Діма, недостойний її! Хай усі знають ми не плачемо, ми святкуємо!
Матусю, залиш, прошепотіла Оксана крізь зуби.
Не залишу! мати підняла келих. За мою доню! За те, що вчасно зрозуміла з ким життя не варте звязувати!
Гості невпевнено піднесли келихи. Хтось прошепотів: «За Оксану», хтось мовчки відпив.
А тепер сідаймо за стіл! оголосила мати. Буде весело!
Оксана сіла на своє місце на чолі столу. Поряд стояв пустий ст
Коли Оксана зачинила дверничку шафи з тією нерозгледженою надією, на зап’ястку невловимо ворушили пахощі звичного зілля, ніби зеркальне побачення лиш натякнуло: ця молода жінка в білім, що вийшла за себе заміж будинок тепер вона сама, незламний і безмежний.
