Закінчення важкого робочого дня. Цього часу всі робітники з нетерпінням чекають. І от я, як одна з таких робітників, по закінченню робочого дня швиденько схопила свою сумку та побігла на автобусну зупинку, щоб пошвидше потрапити до улюбленої та затишної квартири.
Підходячи до зупинки бачу що приїхав мій автобус і вже починав від’їжджати. Я побігла зі всіх сил та встигла забігти в маршрутку. Тут прийшов час платити. Я в сумочку – а там немає гаманця. І тут я усвідомлюю, що так поспішала, що забула гаманець на роботі. Добре, нехай, вже нічого не зробиш зараз, але можливо хоча б в кишенях щось є. Але нажаль – і там нічого. Ну все, приїхали. І ще й водій вже поглядає в дзеркало та нагадує «Всі хто зайшов – передайте за проїзд».
Я нервово шукаю по всіх кишенях та по сумці, але все одно нічого не знаходжу. Проте в сумочці за цей час я знайшла шоколадку, яку купила та кинула в сумочку зранку. І я подумала, що «А дай я шоколадкою розплачуся, може пройде таке». І всі, через кого передавалась ця шоколадка сміялись та реготали, що викликало в мене відчуття незручності. Але що я маю зробити? Я не думала, що забуду гаманець!
Дістаю ту шоколадку та прошу передати чоловіка, що стояв перед мною. Я вже приготувалась, що водій буде кричати та сваритись. Але на моє здивування, водій не те що не кричав чи сварився, а навпаки розсміявся, сказав, що це найоригінальніша оплата за проїзд, яка була за його час роботи. І що ще дивовижніше – він дав мені решту! Це були декілька шоколадних цукерок та карамелька.
