Добра прикмета
За пять днів до Нового року Оксана отримала таку порцію образу, розпачу й приниження, що ледве прийшла до тями. І то лише через те, щоб не засмучувати дітей перед святом.
Богдан останнім часом постійно висловлював своє невдоволення всім підряд. Йому не подобалося нічого, що зробить дружина чи скажуть діти. Він почав сваритися на них, навіть семирічний Данилко сказав матері:
Мамо, чому тато став таким злим?
Донька Соломія, яка ще ходила до школи, можливо, не помічала цього, але її старший брат чісто поставив своє запитання.
Сину, не звертай уваги, у тата на роботі клопоти, тому приходить втомлений і сердитий. Нічого, я з ним поговорю, пригорнула сина й поцілувала у маківку Оксана.
Вона помітила, що чоловік не може стриматися. Останнім часом із ним щось відбувалося: став розсіяним, безпричинно злиться на всіх, навіть на дітей, коли вони галасують, хоча раніше сам влаштовував з ними такі баталії на всю хату, що Оксана ледве всіх заспокоювала.
Ось і зараз Данилко з сестрою розігралися, носяться кімнатами.
Годі вам уже метушитися, а то покараю! гаркнув Богдан, і діти аж завмерли від такого тону.
Обоє швидко сховалися у своїй кімнаті й замкнули двері.
Богдане, що відбувається? Можна якось мякше робити дітям зауваження? спитала дружина, побачивши їхні очі.
Нічого, так само різко відповів чоловік.
Навіщо брехати? Це ж не вперше. Ти не помічаєш, що зриваєш на нас злість. У чому ми перед тобою винні?
Оксана не очікувала такої реакції й навіть пошкодувала, що почала цю розмову. Але потім подумала:
Та яка різниця зараз чи пізніше
Богдан зірвався з дивана, помовчав, немов у нього зникла рішучість, потім, переступаючи з ноги на ногу, все ж промовив:
Я не хотів починати цю розмову до Нового року, але раз ти наполягаєш
Чому? здивувалася дружина, нічого не розуміючи.
Щоб не зіпсувати свято.
А що може його зіпсувати?
Оксано, ну як же ти Що ти з мене витягуєш? Так, я зустрів іншу жінку й закохався, видихнув Богдан.
Щооо? Коли? не зрозуміла дружина. Це такий жарт?
Ні, Оксано, я не жартую. Я йду від тебе. З дітьми хочу бачитися по вихідних. Аліменти платитиму.
Оксана остовпіла, потім хотіла щось сказати, але чоловік перебив:
Дітям я скажу сам, поки їм нічого не кажи.
Тільки не зараз, прошепотіла вона, знаючи, що для дітей це буде важкий удар.
Дружина покірно похитала головою й сіла на диван, опустивши плечі, перетравлюючи слова чоловіка. Богдан пішов у спальню, дістав велику сумку й почав збирати речі. Незабаром двері за ним зачинилися.
«Ніколи не розуміла стану кинутих жінок, думала вона. А тепер зрозуміла. Як же це важко, як образливо, немов життя зруйнувалося. Але треба якось зібратися, дітям щось пояснити».
Можливо вона б ще довго сиділа на дивані, роздумуючи про свою нещасну долю, але з кімнати вискочила донька:
Мам, а тато кудись пішов? Де він?
Тато?.. Тато поїхав у відрядження.
А коли повернеться?
Поки не знаю, донечко.
А Новий рік ми без нього зустрічатимемо? вийшов із кімнати Данилко.
Так, утрьох. Але нічого, у нас буде й ялинка, й подарунки, все як завжди, намагаючись бути спокійною й усміхнутою, відповіла мати.
Ніч Оксана майже не спала. Стрес зробив свою справу з голови не виходили слова чоловіка про те, що він закохався. Не хотілося із цим миритись
Тридцять першого грудня зранку вона змусила себе зібратися й готуватися до Нового року. Найбільше боялася, що діти щось запідозрять. Тому вирішила приготувати багато смачного принаймні готувати вона вміла й робила це із задоволенням.
«Хоч відволічуся від усього цього, думала вона. Нехай Новий рік пройде весело. Та все одно дітей рано не вкладеш».
Оксана почала готувати, але згадала, що треба ще щось купити в магазині, й зібралася вийти.
Мамо, ти куди? побачила її Соломія.
У магазин схожу
Я з тобою! і побігла вдягатися.
Мам, купи чіпси, попросив Данилко, а я вдома залишуся. Соломіє, нагадай мамі про чіпси.
Донька весело кивнула.
Після обіду діти пішли гуляти. Ялинка вже стояла наряджена, стіл у кімнаті теж уже був накритий, посередині нього ваза з фруктами. Оксана була на кухні, коли почула голос Данилка у коридорі:
Мамо, йди швидше сюди!
Що там у вас? Нагулялися? вийшла й побачила, що син тримає на руках маленького чорного кошеняти з білою плямою на лобі.
Діти, червоні від морозу, усміхалися.
Ні, тільки не це, різко сказала мати, але вониДіти зі сльозами на світлих очах дивилися на неї, а Чорничок у цю мить лагідно забурчав, немов відчуваючи, що його доля вирішується саме зараз і Оксана, не витримавши цих дитячих поглядів, зітхнула: «Ну добре, нехай живе у нас… Побачимо, чи справді він принесе щастя».
