**Тяжка свобода**
— Харитина Олександрівно, чи не бачили синю папку з документами? Я залишив її на тумбочці у вітальні! — голос Василя тремтів від тривоги. Він обшукав увесь будинок у тихому передмісті Харкова, але папка ніби розчинилася в повітрі.
— А, якась папка була, — байдуже кинула Харитина Олександрівна. — Пошарпана, у плямах, от я її й викинула.
Василь завмер, ніби його вдарили. У тій папці був звіт, над яким він корпів два тижні. Завтра — останній день, щоб здати його начальству. Передрукувати можна, але підписи? Де їх взяти опівночі?
— Та як ви могли?! — прошипів Василь, стримуючи лютість. — Це був найважливіший звіт! Майже нова папка, кілька подряпин! Ви розумієте, що я можу втратити роботу?!
— Не розкидуй свої папірці! — відмахнулася теща, відсуваючи чашку з недопитим чаєм. — Ось так ділова людина! Якби вона тобі так була потрібна, сховав би у своїй кімнаті, а не кидав де попало!
— Вона лежала на тумбочці, не на підлозі! — Василь відчував, як кров приливає до скронь.
Це був не перший раз, коли Харитина Олександрівна викидала його речі. То сорочку «занадто стару», то зошит із нотатками. Але сьогодні вона переступила всі межі.
— Це мій дім, я тут господиня! — заявила теща, гордо піднявши підборіддя. — Не подобається — ніхто тебе не тримає!
Василь стиснув кулаки, відраховуючи в думці до десяти. Спокій не приходив. Господиня… Так, будинок належав Харитині Олександрівні. Саме вона наполігла, щоб її дочка, Мар’яна, і Василь жили з нею. «Нащо витрачати гроші на оренду, коли у мене стільки місця?» — твердила вона.
Спочатку це здавалося розумним. Василь стрімко піднімався кар’єрними сходами, пропадаючи на роботі зранку до ночі. Мар’яна чекала дитину, і вагітність була важкою — вона ледве вставала з ліжка. Готувати, прибирати? Про це й мови не могло бути. Харитина Олександрівна запропонувала допомогу, і вони з вдячністю погодилися.
Але через рік, коли народився син Богдан, Василь заговорив про переїзд. Хай і орендована квартира, але своя, зі своїми правилами. Мар’яна повстала: «Нащо? Мама все робить, за Богданом дивиться, а я відпочиваю!» Їй подобалося життя, де вранці можна було гуляти магазинами, опівдні — у салоні краси, а ввечері годину пограти з сином. Господинею ставати вона не поспішала.
Василь поступився, але змиритися з цим назавжди не збирався. Потай він вкладав гроші у будівництво будинку на околиці міста. Мар’яна нічого не знала — він передбачав її протести, вигадки, лише б залишитися під маминим крилом. Її життя нагадувало казку багатої спадкоємиці, а переїзд загрожував прибиранням, готуванням і турботою про дитину.
Роздумуючи про це, Василь натягнув куртку і спустився до смітників. Він знав, що сміття ще не вивезли, і сподівався знайти папку. Хай навіть доведеться ритися, але шанс є. Мішок мав бути зверху — його викинули нещодавно.
Удача посміхнулася: папка знайшлася, документи цілі, навіть не пом’ялися. Василь, із полегшенням видихнувши, повернувся додому, кинувши на тещу крижаний погляд. Він пішов до Мар’яни. Сьогодні їх чекала важка розмова.
— До завтрашнього вечора збирай речі. Ми переїжджаємо, — втомлено кинув Василь, падаючи у крісло. — Я більше не можу терпіти витівки твоєї матері! Чому я, доросла людина, повинен слухати її наїдки? Вона самостверджується за мій рахунок!
— Переїжджаємо? Куди? — зметушилася Мар’яна. — Чим тобі тут погано? Живемо на всьому готовому! І не смій ображати маму, вона для нас стільки робить!
— Я погодився тут жити, лише поки тобі була потрібна допомога, — різко сказав Василь. — Тепер ти здорова і можеш бути господинею у своєму домі.
— Мама допомагає з Богданом! Він такий неспокійний, ти ж знаєш!
— Допомагає? — Василь саркастично підняв брову. — Вона повністю виховує нашого сина! А ще налаштовує його проти мене. Я чув, як вона каже йому, що тато поганий!
— Богданові нема й року, що він розуміє? — заплющила очі Мар’яна. — Ти перебільшуєш.
— Перебільшую? — вибухнув Василь. — Ти вважаєш, що година перед сном — це материнство? Харитина Олександрівна навіть пограти з сином мені не дає — то забирає переодягати, то годувати!
— Ніби ти так прагнеш його виховувати! — огризнулася Мар’яна. — Йдеш — він спить, приходиш — він спить.
— З наступного місяця все зміниться, — твердо сказав Василь. — Мені дали нову посаду з чітким графіком, без переробок. Але офіс в іншому районі, звідси добиратися незручно.
— Це не— Це не привід переїжджати! У тебе ж машина! — обурилася Мар’яна. — Куди ти збирався? На орендовану квартиру?
— У нас свій будинок, — спокійно відповів Василь.
— Який будинок?! — Мар’яна аж захлинулася від здивування.
— Великий, просторий, у зеленому районі. Будівництво закінчилося два тижні тому, меблі я купив учора.
— Я не хочу в приватний будинок! — скрикнула Мар’яна. — Я нікуди не поїду!
— Або так, або розлучення, — різко сказав Василь.
— Я не дам розлучення! Богданові нема року, я маю право! — Мар’яна шпурнула телефон на диван, що для неї було неймовірним.
— Не давай, — кивнув Василь. — Але я не залишуся в цьому домі з твоєю матір’ю. Я поїду у свій будинок, буду господарем. Їм, що хочу, дивлюся, що хочу, залишаю речі, де хочу, не боячись, що вони опиняться у смітнику. А ти подумай, на що житимеш. Пенсія твоєї матері — копійки. Аліменти я сплачу, але їх буде менше, ніж ти звикла витрачати. Думай, дорога.
Мар’яна все ж піддалася. Вони переїхали. Але нове життя виявилося для неї кошмаром. Прибирання, готування, цілодобова турбота про дитину. Де вже там салони й подружки? Василь допомагав, але часу все одно не вистачало.
За місяць Мар’яна втекла до матері, забравши Богдана. Ображена на чоловіка, вона вирішила помститися. Подала на розлучення і розділ майна, впевнена, що відсудить половину будинку. Вона вже уявляла, як продасть свою частку багатодітній сім’ї за безцінь, знаючи, що Василь змушений буде викупити її. Але в нього не було таких грошей — все вклав у будівництво.
Її план був простим: Василь не зможе жити в будинку з чужими людьми і повернеться до неї, у квартиру Харитини Олександрівни. А там вони ще подумають, пускати його чи ні.
Та мрії розсипалися. Виявилося, будинок записаний на батьків Василя. Мар’яна не мала до нього жодного відношення. Все, що вона отримала, — аліменти, і, як попереджав Василь, сума була невеликою.
Харитина Олександрівна тепер лютувала. Джерело доходу зникло, а зривати злість було ні на кого. Мар’яна плакала від кожного докору, а Богдан був надто малим.
За півроку Василь запропонував зійтися заради сина. Мар’яна схопилася за цю нагоду. Вона стала зразковою господинею і матір’ю, і з часом їй навіть сподобалося. Безтурботні дні під маминим крилом залишилися в минулому, а нове життя, хоч і важке, принесло їй несподівану радість.
