— Вимкніть цю шалену машину! Я через вас спати не можу! — розлуналося за дверима.
Потім хтось почав ломитися в квартиру та енергійно тиснути на дзвінок. Оксана здригнулася й випустила пульт. Ігор невдоволено заворушився.
У кімнаті ледве горів нічник. За вікном панувала в’язка літня спека. Оксана накинула халат і пішла до дверей.
Зовні стояла жінка років сімдесяти з тонкими губами й незадоволеним поглядом. Вона була в простому ситцевому сарафані й тримала в руках телефон.
— Вибачте, а ви хто? — уточнила Оксана, не відчиняючи двері: злякалася.
— Валентина Вікторівна я! З третього поверху. Над моїм вікном стоїть ваше дриґельце, яке не дає мені спати. Вимикайте негайно! А то викличу поліцію. Ви шумите у неналежний час!
Оксана спробувала вставити хоч слово, але Валентина Вікторівна продовжувала обурюватися без пауз.
— Не розумію, як можна бути такими безсовісними! Через вас страждає увесь будинок!
— Він, наче, не дуже гучний… — обережно сказала Оксана. — Ми спеціально слухали через відкрите вікно.
— Вам «не дуже гучний», а у мене вже серце болить від вашого трактора!
— Гаразд, вимкнемо, — неохоче погодилася Оксана. — Просто не знали, що він заважає…
— Ну, тепер знаєте, — відрізала Валентина Вікторівна.
Почулися кроки, що віддалялися.
Оксана повернулася в спальню й вимкнула кондиціонер. Вона розчинила всі вікна й балкон, але це нічого не допомогло. Спека накотила душною хвилею. Ігор довго ворочався, потім пішов у душ, а Оксана лежала, вдивляючись у стелю.
Не таким вони уявляли перше літо у своїй квартирі…
…Вони купили цю двушку всього пару місяців тому. Минуле літо в орендованій квартирі вони згадували як страшний сон: тазики з холодною водою, протяги, вентилятор, що ганяв гаряче повітря по колу. В іпотеку Оксана влізла з тремтячими руками, зате з думкою, що тепер ніхто не буде диктувати їм, як жити.
Виявилося — буде.
Вранці Оксана зустрілася в ліфті з іншою сусідкою — Світланою. Вони встигли познайомитися, навіть допомогли їй змінити кран.
— Слухай, Світ, — Оксана прихилилася до стіни, — ми вчора вночі кондиціонер увімкнули, і до нас прийшли скаржитися. Він і справді так шумить?
Світлана підняла брови.
— Дай вгадаю. Валентина Вікторівна?
Оксана кивнула.
— Ну… Вона й на нас скаржиться. То телевізор їй гуде, то син голосно сміється. Одного разу сказала, що наш кіт надто голосно стрибає. Але ми вже звикли. Вона дзвонить разів два на місяць — і все. Терпимо.
Оксана мимоволі посміхнулася.
— Кіт? Серйозно?
— Так, — підтвердила Світлана. — Ми тепер не вмикаємо телевізор, дивимося все у навушниках. З сином і котом складніше, сама розумієш.
Пізніше Оксана зустріла на сходах Богдана. У нього була така сама модель кондиціонера, і висів він якраз під вікном примхливої сусідки.
— Богдане, а тобі вона не скаржиться?
— Та ні. Хоча він у мене досить шумний. Друг сказав, що встановили неправильно, тому іноді дриґли́ть. Але я їй, мабуть, подобаюся, — усміхнувся сусід.
— А на нас з Ігорем хтось скаржиться?
— Не чув такого. Ви взагалі безшумні. Ні дітей, ні перфораторів, навіть собаки немає.
Відповіді сусідів чомусь не заспокоїли Оксану. Вона ще раз увімкнула кондиціонер і прислухалася до нього через відкрите вікно. Леледь чутно.
То в чому ж проблема? Може, зовсім не в децибелах? Оксані починало здаватися, що Валентина Вікторівна просто невзлюбила особисто їх, тому її дратувало все, що було пов’язане з новими сусідами. Або ж їй не подобалося, коли комусь було добре. Бувають такі люди.
З тих пір, як Валентина Вікторівна з’явилася на їхньому порозі, почався їхній особистий пекельний коло. Кожного вечора вони намагалися запустити побільше холоду, щоб вистачило хоча б на додаткові півгодини з зачиненими вікнами. Вони ставили будильник на двадцять дві п’ятдесят дев’ять. Якщо запізнювалися хоч на пару хвилин, сусідка починала барабанити по батареях і кричати. Якщо на п’ять хвилин — приходила особисто.
Щоб хоча якось виживати в цій задусі, вони ставили вентилятор біля вікна. Той шумів сильніше, ніж кондиціонер, але чомусь зовсім не турбував сусідку.
Вони навіть викликали майстра — як відповідальні сусіди. Той оглянув зовнішній блок і щось підкрутив.
— Ну, я підлаштував кріплення і додав прокладки для звукоізоляції. Але загалом він у вас і так тихий. Тепер взагалі ледве гуде. Зробити ще тихіше буде проблемно, та й не потрібно, — підсумував майстер.
Оксана з полегшенням усміхнулася. Хотілося вірити, що тепер вони зможуть спокійно спати.
Але минуло всього два дні, і о двадцять три нуль три роздався дзвінок.
— Я не зрозуміла, у вас що— Я не зрозуміла, у вас що, кондиціонер працює? — ображено запитала сусідка. — У мене стіни трясуться! Мені погано, тиск піднявся!
— Ми викликали майстра. Навіть він сказав, що шуму майже немає. Ми зробили все, що могли…
— Ваш майстер не слухає це по ночах! Негайно вимикайте, інакше скерую на вас дільничного!
Ігор зідхнув і вимкнув. Вони знову спали під вентилятором.
Згодом Оксана помітила, що Валентина Вікторівна й сама не свята в плані шуму. Іноді вона розмовляла по телефону так голосно, що було чути аж сусідам. Іноді — навіть вночі. Голос її зривався на крик.
— Ще донькою зветься! Да я тобі потрібна тільки коли гроші перевести треба! — верещала Валентина Вікторівна. — Усі мене кинули! Усі!
Оксана намагалася не слухати, але крик був надто голосним. Чомусь після таких випадків їй ставало набагато тривожніше. Ніби її вкинули в чиюсь чужу драму.
Однієї ночі вона, лежачи під тонкою простирадлом і слухаючи, як дзижчить вентилятор, раптом згадала, як раніше сама засинала під дрель і музику. Не дуже гучну, але все ж таку, що відволікала.
Вони жодного разу не скаржилися на сусідів. Обоє чудово розуміли, що живуть не в приватному будинку й не в землянці в лісі. У багатоповерхівці доводилося миритися з чужим присутністю. Кожен тут заважав іншому, хоч і трохи, але всі якось уживалися з цим.
Усі, окрім Валентини Вікторівни.
Кінець серпня виявився особливо спекотним, тому, коли батьки Оксани запросили їх на дачу, вони навіть не роздумували. За містом було прохолодно. Так, доведеться попотіти на грядках, але там не треба було думати про сварливу сусідку.
Вони зібрали сумки за годину, вимкнули кондиціонер, навіть вийняли все з розеток. Вечір пройшов чудово. Вони сиділи на веранді, їли варену кукурудзу й розслаблялися під сміх і усмішки оточуючих. Єдиний спір, що виник у них, стосувався меню на завтра — не могли визначитися, що готувати: шашлик чи рибу на решітці.
Це здавалося втечею в рай. Але щастя тривало недовго.
О пів на другу ночі телефон Ігоря завибрирував. Він схопив смартфон і ледве розплющив очі. Спочатку подумав, що це будильник, але потім побачив знайоме ім’я на екрані. Чоловік тихо вилаяся.
— Знову вона? — втомлено прошепотіла Оксана.
— Не повіриш, але так.
— Господи, та що ще їй треба…
Оксана припіднялася на ліктях. Сон як рукою зняло. Може, у них прорвало трубу вдома, і сусідка зараз відкриває купальний сезон? Інакше з чого б їй дзвонити в такий час?
Ігор неохоче прийняв виклик і одразу ввімкнув гучний зв’язок, передчуючи черговий конфлікт.
— Алло?
— Та ви знущаєтеся?! — зірваним голосом прохрипіла Валентина Вікторівна. — У вас знову кондиціонер працює?! Я вже півночі не сплю! Це беззаконня!
Ігор замовкнув на секунду. Оксана аж зависла й оглянула кімнату. Ні, все правильно, вони у батьків.
— Валентино Вікторівно… Не хочу вас засмучувати, але нас вдома немає. Ми на дачі, — холодно відповів чоловік. — Квартира порожня, там нікого немає. Усе вимкнено. Ми перевірили перед виходом.
— Не брешіть! — перебила вона. — Я все чую! У мене від вашого гуркоту скоро інфаркт буде! Якщо це станеться, я на вас до суду пода́м, лікування оплачуватимете!
Оксана хотіла обуритися у відповідь, але хіба можна перекричати Валентину Вікторівну? Жодних шансів. Ще з півхвилини вона сипала образами й претензіями, а потім почулися гудки. Вона скинула виклик.
Ігор поклав телефон під подушку й мовчки сів на ліжку. Провів рукою по обличчю, голосно видихнув. Оксана закотила очі.
— Навіть тут спокою немає… Боже, та в неї щось із головою. Це ненормально. Ти ж бачиш, що справа не в нас?
— Бачу. Тільки мені від цього не легше.
Вранці мама Оксани збиралася їхати до міста — потрібно було відвідати лікаря. Оксана пояснила мамі ситуацію й попросила заглянути в їхню квартиру на зворотному шляху. Словам сусідки вже надавали менше значення, але раптом вона таки права? Раптом у їхню квартиру хтось заліз? Або ж вони забули вимкнути кондиціонер?
МамМати Оксани зателефонувала їй одразу ж, як зайшла в квартиру: «Насте, усе вимкнено, тут тихо, тільки холодильник ледве гуде, і то — якщо прислухатися».
