**Щоденник Варвари**
Варю, та ж нічого страшного не сталося! Ну, буває таке з чоловіками занесло, не втримався. Будь розумнішою. Невже віддаси чоловіка якійсь дівчині? Вона ж подумає, що перемогла тебе! Поборись за родину! умовляла свекруха.
У суботу вранці я відвезла Данилка до батьків. Домовились, що син трохи поживе у них.
Повернувшись, дістала з балкона коробки й почала збирати речі. Спочатку дитячі. Складала одяг, іграшки, книги, заклеювала скотчем, підписувала. Незабаром у кімнаті залишились лише меблі, які я не планувала забирати.
Одружилась майже вісім років тому, думала назавжди. А вийшло, що назавжди це доки йому не набридне.
Близько полудня задзвонила свекруха.
Доброго дня, Ніно Василівно.
Варю, Ярослав усе розповів. Розумію тобі боляче. Але, може, не поспішатимеш? Дай собі час, подумай. Невже варто руйнувати родину?
Це не я її руйную, а ваш син, відповіла я.
Я не виправдовую його! Але, може, пробачиш перший раз?
Який перший раз?! Ваш син півроку зустрічається з колегою, бреше мені. А ви кажете «пробачиш»? Ні.
Подумай ще. Ти ж позбавляєш Данилка батька. А Ярик так любить сина!
Він зможе бачитися з ним, я не заважатиму. Але жити з вашим сином більше не буду. Годі у мене справи.
Запакувала останні коробки, перейшла у спальню. Складала свої речі, коли свекруха приїхала. Ніна Василівна певно гадала, що віч-на-віч переконає мене не йти.
Розмова пішла по колу:
Варю, ну що страшного? Чоловіки іноді такі!
Будь мудрішою. Невже поступишся якійсь дівчині? Вона ж подумає, що перемогла!
Ваш син не трофей, щоб за нього боротися. Хочете, щоб я викликала ту Соломію на дуель? В чому її провина? Не було б її знайшлася б інша.
Слухай, мій Ігор у молодості теж помилявся. Але я була розумнішою зберегла родину. І ось уже 35 років разом. Незабаром коралове весілля.
У чому ж ваша мудрість? усміхнулась я.
Не влаштовувала скандалів. Ставала ніжнішою, готувала його улюблені страви, зустрічала з роботи з посмішкою. Іноді знала, що він тільки-но від коханки, але терпіла. І утримала його.
Ви дивовижна жінка. Я б так не змогла. Для мене це як зі смітника їсти.
Вона спалахнула, вийшла, хлопнувши дверима.
Я продовжувала збирати речі. Знала це ще не кінець. І Ярослав, і його мати ще дадуть мені знати. Тому поспішала.
Наступного дня приїхав тато. Завантажили речі в авто й поїхали. По дорозі зупинились біля будинку свекрухи віддати ключі.
Уяви, розповідала я подрузі Наталці, вчора Ніна Василівна годину переконувала мене пробачити Ярославу «чоловічі слабості».
І що казала?
Те саме: «усі чоловіки зраджують», «будь мудрішою», «дитина без батька». А потім розповіла, як сама повертала чоловіка.
І як?
Не повторюватиму. Але це щось.
Ти вже подала на розлучення?
Так, у пятницю.
Ну, нарешті позбавишся цього Дон Жуана. А то вже сумно було дивитись, як він викручується.
Як це «сумно»?! Ти знала?!
Не точно, але підозрювала.
Чому не сказала?!
А якби я помилилась? Памятаєш, як Світлану з роботи вижили, коли вона одній подрузі про її чоловіка розповіла?
Замовкла. Дійсно, був такий випадок.
Ладно. Але як ти далі?
Поки у батьків. Незабаром переїдемо у бабусину квартиру дві кімнати, але нам із Данилком вистачить.
А Ярослав згоден на розлучення?
Каже, що ні, обіцяє, що більше так не буде. Але мені досить. Просив не подавати на аліменти обіцяв сам давати.
І що ти?
Подам. Не хочу з ним мати справ. А ще він погрожував забрати сина: «У мене й квартира краща, і зарплата».
Я порахувала, скільки в нього було відряджень за рік вісім.
Якщо він захоче Данила, я спитаю, з ким син буде, коли він у відїзді.
Суд вирішив на нашу користь.
Незабаром знайшла нову роботу. А Наталка якось прийшла з новиною:
Соломія звільнилась і поїхала до Києва.
Чому?
Дівчата на роботі їй таке влаштували. Покрутилась місяць, зрозуміла, що тут їй нічого світиться, і зникла.
Мене це вже не хвилює.
І я не брехала. Бо з того джерела, з якого вже пили, не напитися.
