Варення з кульбабок
Зима якось непомітно закінчилась не лютувала цим року, була така собі, сніжна, але й мяка, без великих морозів. Та наскучила вже всім: хочеться зелені, кольорів, і скинути цю вічно товсту пуховку, яка вже вилазить боком.
У містечко, що в самому серці області, завітала весна. Таїся весну просто обожнює, чекала її, мов на свято. Зі свого третього поверху дивиться у вікно й думає:
Як тільки тепло приходить, то наче сам місто проснувся: машини гудуть по-новому, базар гуде по-справжньому. Люди ходять в кольорових куртках, хтось у пальто ще, але так, з настроєм, а ранком пташки будять краще за будь-який будильник. От весною життя, а влітку взагалі казка…
Таїся тут у цій пятиповерхівці вже давно живе, зараз разом з онукою Оленкою, четвертий клас вже. Бо рік тому Оленчині батьки повирушали на роботу аж до Кенії обидва медики, а доню лишили з бабусею.
Мамочко, Оленку тобі довіряємо, не потягнемо ж в Африку, ти за свою кровиночку попильнуєш, казала донька.
Авжеж, хто ж як не я, мені з нею веселіше, на пенсії і справи цікавіші! їдьте, а ми без вас тут заживемо, підтакувала Таїся.
Клас, бабусю, заживемо круто, гуляти будемо в парку, а то батькам ніколи, їм не до мене, раділа Оленка.
Обідала онука, пішла до школи, а Таїся занурилася у хатні справи тут швидко час минає.
До магазину піду, поки Оленка зі школи не повернулась, обіцяла їй за гарні оцінки щось дощасливити, думала, збираючись виходити.
Вийшла з підїзду, а на лавці вже дві сусідки гріються, подушки під себе підклали бо лава ще крижана. Марія Семенівна жінка загадкова, чи то сімдесят, чи й більше, навіть паспорту нікому не показує. На першому поверсі в однокімнатній квартирі мешкає. Друга Валентина Іванівна, розумниця, начитана, сміється на всю вулицю, повна протилежність Семенівні, бо та вічно буркоче.
Щойно сніг зійшов, одразу лавка зайнята: то ці, то ті. А Марія з Валентиною справжні сторожі, тут їм і друг, і компашка. Додому тільки на обід та відпочивать, а потім знову на спостереження. Усе про всіх знають, навіть коти боятись мусять.
Таїся теж періодично приєднується, балакають про все: новини, що в Життя і здоровя написано, чи які серіали по телевізору. Марія свідомо розповідає про своє тиск аби не забували, що вона вже немолода.
Доброго дня вам, дівчата, всміхнулася Таїся, чергуєте, бачу!
Привіт, Таю, а як же, на посту. А ти в магазин намірилась? або запитала, або вирок винесла Семенівна, глянувши на сумку.
Та так, обіцяла Оленці щось смачненьке купити, Таїся не стала затримуватись, пішла далі.
День минув буденно: зустріла Оленку зі школи, погодувала, та сіла за домашнє, а Таїся трохи подивилась телевізор.
Бабусю, я до танців! почула від Оленки.
Онука вже з рюкзаком на плечах та телефоном в руці. Вона вже шість років танцює і захват, і виступи, і бабуся просто горда, що має таку красуню.
Тікай, Оленко, не гайся, усміхнено відповіла бабуся, обійняла і до дверей провела.
Таїся сіла на лавку біля підїзду, чекає онучку з танців.
Знудьгувалися? підсідає сусід зі другого поверху, Ігор Іванович.
Хіба таким днем можна скучати? Весна, настрій, краса! відповідає Таїся.
Ой, як же так! Сонце пече, пташки з усіх боків співають, навколо кольори все від мати-й-мачухи жовтаве! На сонечко малі схожі, сміється Ігор, а Таїся киває.
Тут Оленка іззаду підскакує і обіймає бабусю, верещить:
Гав-гав!
Ой, тебе тільки пугати залишилось, сміється Таїся.
Та не страшно ще, посміхається Ігор Іванович і по плечу їй легенько тицяє.
Ходи, моя енержайзер, я тобі морквину з цукром натерла, відпочинеш після танців, а ще й котлетки ті найулюбленіші! заманювала онуку.
Ігор Іванович йде поруч.
Ви чого додому вже тікаєте? дивується бабця.
А ви про котлетки як закрутили, що я зголоднів аж! Піду, перекушу щось. Як випаде вільний час ще на лавці побачимось, може й погуляємо. каже він.
Ну, не обіцяю, справ море Та може ще й вийду.
І таки Таїся ввечері на лавку вернулась. Ігор Іванович теж сидить, чекає. А от Марії Семенівни з Валентиною Іванівною вже нема.
Вони щойно поїли й пішли додому, повідомив сусід, задоволено.
З того вечора часто почали бачитись, гуляли навіть у парк, що через дорогу. Читали газети, ділились рецептами, пліткували про артистів, згадували минуле.
Самого Ігоря Івановича доля не балувала. Бувши молодим, мав дружину, доньку і внука. Але вдовцем став рано, доньку одну підіймав, як міг. На двох роботах працював, щоб Світлана нічого не потребувала. Вільного часу не мав: на світанку йшов, а коли з роботи вже й донька спить.
Світлана виросла, заміжня стала, перебралася у велике місто, народила сина. Рідко приїжджає, і кожний приїзд більше схожий на офіційний візит, а не родинний. З чоловіком посварилися після пятнадцяти років, сама виховує сина.
Тась, до мене донька приїжджає через пару днів, зранку дзвонила. Чого це їй треба? Стільки років ні гу-гу поділився Ігор, вони вже давно на «ти», всі теми обговорюють.
Може, життя наганяє, рідних хочеться до себе підпускати, припустила Таїся.
Не певен
Світлана приїхала. Як скеля строга, усмішку не витиснеш. Ігор Іванович насторожився: відчував буде розмова.
Татку, я до тебе не просто так, почала Світлана. Давай квартиру продамо, а ти перебирайся до нас, з онуком жити будеш, веселіше. говорила рішуче, на обличчі вже план зданий.
Та Ігорю Івановичу не хотілося злітати з рідного дому куди-небудь під нагляд доньки, яка теплотою не світиться. Відмовив, мовляв, звик вже бути сам.
Світлана так просто не здавалась. Дізналася, що батько з Таїсією дружить, і вирішила сама до неї завітати. Заходить, Таїся чай наливає, варення з кульбабок ставить.
Слухаю, Світланко, тепло говорить Таїся.
Ви, я бачу, дуже з моїм татом зблизились. Можливо, переконаєте його в важливій справі?
А саме?
Переконайте його продати квартиру Ну для чого йому так багато місця, може, інші варті, щоб не викидати квадратні метри? різко сказала.
Таїся здивувалась цинізму й відказала. І тут Світлана наче перестроїлась: вся червона, кричить на бідну бабцю.
Ну ясно… може, ви самі на квартиру зазіхаєте, вирішили старенького під себе прибрати, щоб Оленці придане пристроїти! Ще й милуєтесь вечорами, про користь кульбабок балакаєте Обоє як кульбабки, а там, може, й заяву в РАЦС подали! Знайте у вас нічого не вийде, озвучила, брудно обізвала, дверима гримнула й пішла.
Таїся ніяково, аби сусіди не чули ті крики. Але Світлана швидко зникла. Таїся тепер Ігоря Івановича обходила десятою дорогою, як бачить відразу в підїзд.
А варення з кульбабок стояло на полиці…
Як не ховайся життя саме все розставляє. Якось Таїся повертається з магазину а перед підїздом сидить Ігор Іванович з віночком з кульбабок, вже в руках плете.
Таїсю, не тікай, присядь! Прости за мою доньку. Знаю, що приходила. Я все знаю Ми з нею поговорили: внуку допомагав і буду, але з нею не так просто. Вона заявила, що нема в неї більше батька А я замовк, простягає віночок. Бери. А я адже варення з кульбабок варив, дуже смачне й корисне обовязково скуштуй. І в салат маєте спробувати, усміхається.
Після такої розмови про користь кульбабок, таки зробили салат разом. А чай Таїся з варенням з кульбабок пила душевно, смакота! Ввечері разом у парк:
У мене свіжий номер Життя і здоровя, каже Ігор Іванович, Почитаємо улюблене під нашою липою…
Таїся сіла поруч, сміються, балакають про все і забули про всі клопоти. Добрими, мудрими та іронічними разом бути веселіше.
Дякую, що читаєте, підтримуєте та підписуєтесь! Гарної вам долі!
